Спарта (Лакедемон) - давньогрецька держава і місто на півострові Пелопоннес - разом з Афінами була наймогутнішою країною Давньої Греції.

Про створення Спарти давньогрецькі міфи розповідають так.

Жив собі колись на світі відомий міфічний герой - Геракл, пращури якого були з міста Мікени, що розташовувалося на півострові південної Греції - Пелопонесі.

Геракл мав надзвичайну силу, тому й заробив собі славу найвеличнішого багатиря. Він здійснив багато подвигів, серед яких найвідоміші…

Втім, про це якось іншим разом, добре? Адже ж книжка наша не про міфи, а про історію. Може, й на жаль, тому що міфи - це дуже цікава тема…

Ну от. Після смерті Геракла, розповідають міфи, його нащадки - так звані Геракліди (тобто нащадки Геракла) - захопили той самий Пелопонес, де жили колись пращури Геракла.

Саме вони й побудували Спарту.

Так стверджує легенда.

Насправді ж це місто було побудовано наприкінці 2 тисячоліття до нашої ери племенем дорійців, які захопили півостров, зробивши місцеве ахейське населення рабами (їх називали ілотами).

Дорійці побудували декілька поселень, головним серед яких і стало місто Спарта.

Так виникла Спарта - місто-держава - та її мешканці - спартанці.

Верховною владою у країні володіла так звана апелла - збори всіх громадян. Але правив Спартою цар, який також був судією, головнокомандуючим та верховним жрецом.

Спартанці були найкращими у Греції воїнами.

Ще з раннього дитинства спартанські хлопчаки привчалися до життя воїна. У 7 років їх забирали у спеціальні табори, де вони жили невеличкими загонами, спали на підстилках з очерету, їли убогу і невибагливу їжу.

Найбільша увага приділялася розвитку сили, витривалості, хоробрості, вмінню підкорятися та наказувати.

Називалося це "спартанським вихованням".

Привчали хлопчаків також чітко і коротко розмовляти - лаконічно (від назви Лаконіка - частини Спартанської держави).

Дівчат виховували в сім'ї, але їх також обов'язково фізично розвивали.

З 20 років юнаки розпочинали військову службу, яка продовжувалася до 60 років.

Тільки вдача на військовій службі могла прославити спартанця, тому кожен спартанець мріяв потрапити у загін так званих трьохсот, що у битві завжди сражався поруч із царем.

Спартанське військо було єдиним професійним військом у всієї Греції, тому що спартанці не займалися нічим, крім війни.

Після греко-перських війн, у яких Афіни та Спарта боролися проти персів разом, відношення між цими найсильнішими містами-державами Греції зіпсувалися.

Сталося це тому, що Спарта почала побоюватися зростаючої могутності Афін.

А до того ж, у цих країнах були зовсім різні форми правління: у Афінах була демократія, в той час як на чолі у Спарті була так звана олігархія (тобто керувала нею купка багатіїв на чолі з царем).

От і виникла Пелопонеська війна (431-404 роки до нашої ери) - найбільша війна за всю історію Давньої Греції, що велася між двома союзами грецьких полісів: так званим Делоським, який очолювали Афіни, та Пелопонеським на чолі зі Спартою.

Внаслідок цієї війни у 404 році Афіни,що були обложені із суші і моря, капітулювали (здалися).

За умовами договору, що був підписаний між Афінами і Спартою, Делоський союз розпускався, а весь свій флот Афін передавався Спарті (крім 12 сторожових кораблів).

Таким чином, Спарта визнавалася головною державою у грецькому світі.

Пелопонеська війна дуже послабила Грецію, чим і скористувалися спочатку Персія, а потім Македонія.

Втім, про це ми вам вже трохи розповідали.

Спарта — один з найвідоміших полісів Стародавньої Греції, який не знав цивільних потрясінь, а його армія ніколи не відступала перед ворогом. Вибравши особливий шлях розвитку, пов'язаний з тривалою військовою експансією, Спарта перетворилася на подібність військового табору. Два царі, чиїм головним обов'язком було довічне керівництво спартанською армією, виявилися центральними фігурами в повністю мілітаризованій державі, яким впродовж декількох століть залишалася Спарта.

Осмислена література вчиться маскуванню, щоб обдурити цензуру (нібито неіснуючу) і проникнути таки на полиці загальнодоступних магазинів. Книга так помітно, я б навіть сказав, хвацько оформлена — по одягу дарма не здогадаєшся, що перед нами серйозна робота найбільшого фахівця із спартанської історії.

Та ще таке пояснення у вихідних даних: «Кінопроект. 300 спартанців». Мабуть, мається на увазі новий кіно- комікс із расиським душком. Книга, як ви розумієте, і поряд не лежала. Перед нами — дослідження феномена «подвійної царської влади» або порівняння, або діархиі, а попутно — всієї політичної структури спартанської держави. Це перша частина. Друга — персональні нариси про Клеомене, Леоніді (той самий, фермопільський «лев»), Лісандре і Павсанії. У порядку конструктивної критики відразу відзначу порушення логіки — характерна межа нинішньої видавничої культури, коли книги здаються похапки, а редактура ліквідована, як пережиток тоталітарного режиму. Так от, персонального нарису удостоєний флотоводець Лісандр (Гераклід, царського звання що так і не добився), в той же час обділений увагою цілий ряд видатних царів. Ну, а як додаток — списки обох династій з короткими біографічними даними і фрагменти творів Геродота і Ксенофонта.

Цар по-грецьки — басильовс, термін поважного, ще з кріто-мікенської старовини, походження. Як і сама традиція співправління. А в Спарті царську владу ділили між собою дві паралельні династії, Агиадов і Евріпонтідов, що сходили, за основною версією, до братів-близнят, нащадками в п'ятому поколінні міфічного Геракла (309 з.). Але існувала і інша версія. Автор приводить епізод з історії царя Клеомена Першого, який, по Геродоту, сказав жриці в храмі Афіни, що він не дорієц (як його одноплемінники), а ахєєц. Тобто: одна