Усі єресі тієї епохи можна було підрозділити на двох частин:

сектанти, що твердо дотримували основних положень християнства, заперечуючи інститут священиків, маніхєї.

Серед сектантів прийнято виділяти катарів, вальденцев і альбігійців. Останні були практично знищені під час хрестового походу проти них.

Цивілізація на півдні Франції дуже відрізнялася від всієї іншої Європи як по расовому так і по культурному складі. Було в наявності змішання всіх мислемих народів, включаючи навіть арабів. З цього виникала виняткова віротерпимість і така ж недбалість духівництва в питаннях чистоти релігії. Єресь вальденців це більш строгий, аскетичний варіант християнства пропровідувавший чистоту життя. Так само передбачалося відмовлення від інституту священництва, право проповіді для усіх, взаємна сповідь і вегетеріанство. У вальденців існувало своє духівництво відоме як Зроблені (Majorales). Але взагалі розходження між духівництвом і мирянами у вальденців було зведено до мінімуму.

Зроблені цілком відмовлялися від усілякої власності, залишали житло, щоб наблизитися як тільки можливо близько до образа апостолів. Вони повчали вірних і залучали нових віруючих, існували ж вони на пожертвування населення, серед якого вони жили. Проповідники вальденців дуже швидко здобули собі величезну популярність і любов серед простих людей, що утомилися від розпусти духівництва. Ця секта була поширена на просторі від Чехії до Арагонії і складалася переважно з простих людей, як наслідок малися невеликі розбіжності в догматичних питаннях (На початкових етапах заперечення таїнства залучення).

Церква швидко усвідомила виходила від вальденців небезпека і призвала до боротьби з ними, але єретиками вона їхній не вважала. У більш пізніх документах інквізиції можна зустріти посилання на "єретиків і вальденців" бачивши під єретиками катарів як більш єретичне навчання. Один інквізитор близько знайомий з вальденським навчанням описував їх так: "Ці єретики відрізняються вдачами і мовою, тому що вони скромні і помірні в мовах. Вони не виявляють суєтності в одязі, що завжди простий і чиста. Вони ніколи не пускаються в торгівлю, боячись що їм доведеться обманювати і порушувати своє слово, вони воліють жити особистою працею як прості робітники. Вони не збирають багатств як, задовольняючи необхідним. Вони помірковані у їжі й у питві. Вони не відвідують ні шинків, ні балів, ні інших яких-небудь місць розваги.

Вони вміють стримувати свій гнів. Завжди знайдете ви їх за роботою, а тому що вони те учаться, те учать, те в них не залишається часу на молитву. Ще їх можна довідатися по ясності і лагідності їхніх виражень, вони уникають у розмові жартів, пересудів, божіння, непристойних виражень і неправди. Вони навіть не говорять vere і certe вважаючи це рівносильним клятві"[1]

Але офіційна пропаганда того часу обвинувачувала їх у брудних полових зносинах, у тім що вони лицемірно ховали свої вірування справно ходячи до обідні і виконуючи інші католицькі обряди. Генрі Чарльз Чи розповідаючи про свою роботу згадує що дуже складно зберегти об'єктивність тому що практично вся література єретиків була спалена на багаттях інквізиції і єдине джерело інформації про сектантів це документи і свідчення залишені їхній, повними ненависті, ворогами і недоброзичливцями. У вальденців мався так само повний переклад Біблії на простонародну мову, на який вони спиралися у своїх проповідях і це було одним з найдужчих мативів переслідування їх з боку церкви. Проти вальденців так само були випущені едикти світської влади, у яких усі єретики являлися ворогами держави, і це було одним з перших прикладів переслідування єретиків з боку держави.

Катаризм був віруванням чисто антисацердотальним . Він заперечував весь церковний лад як щось марне, в очах його римська церква була синагогою Сатани, порятунок у який немислимо. Виходячи з цього, він заперечував таїнства, обідні, зрадження Діви Марії і святих, чистилище, мощі, ікони, хрести, святу воду, індульгенції і узагалі всі те, що, за словами священиків, забезпечувало вірним вічний порятунок, так само, катари засуджували десятинний податок і приношення, що робили для духівництва прибутковою справою привласнену ними собі турботу про порятунок душ. Вважаючи себе церквою Христової, катари думали, що вони мають право взяти і дозволити, дане Ісусом Христом його учням, духовне водохрещення змивало всі гріхи, але молитва не мала ніякої сили, якщо грішник продовжував грішити.

Богослужіння катари проводили на латині, але Священне писання переводили на простонародну мову, що зіграло свою роль у популяризації цієї секти. По початку ієрархія духовних чинів у катарів була відсутня. Але в міру росту їхніх громад виникла нагальна потреба в упорядкованій системі богослужіння. Як і у вальденців, духівництво катарів являло собою особливу касту зроблених, людей цілком пішли від спокус світу. У катарів були наступні церковні чини (у порядку убування): єпископ, Filius Major, Filius Minor, диякон. Вірування катарів припускало граничний аскетизм: заборона на вживання їжі тварини походження, заборона на будь-які фізичні контакти між представниками різних підлог та інші з цього ж ряду.

Гнів церкви проти цієї секти був виправданий, тому що, поширся це вірування по всій Європі, то через яких-небудь декількох десятків років уся територія перетворилася б у пустелю.

Церква не могла покластися в настільки "благочестивому" справі на світську владу, що була надто зайнята своїми власними справами. З метою переслідування єресі був заснований інститут інквізиції.

У противагу єретичним сектам, які проповідаували апостольську бідність, було створено кілька орденів жебручих ченців. Найбільшу популярність з них одержали домініканці і францисканці. Строгий статут і величезний авторитет святих, на честь яких їм були дані імена, привели