Виособитись, вивищитися можливо тільки через військово-духовний здвиг, вчинок, через героїчний порив військово-духовного звитяжництва, як поставала на порозі ХХ ст. молода Україна через молодечий духовно-лицарський здвиг УСС. Бути - значить постати у героїчному пориві. Восени 1095 р. на Клермонському соборі красномовний папа римський Урбан ІІ закликав до "визволення гробу Господнього". "Хто тут болісний і нужденний там буде веселим і багатим". Як іскра пронизала Європу ідея "священної війни". Навесні 1096 р. несчисленні юрби простонародного ополчення на чолі з безумним проповідником Петром Пустельником з Ам`єна, вздовж Рейну, Дунаю і через Балкани, встелююючи свій шлях грабунками та погромами посунули на Схід. Через численні лиха і втрати, досягнувши Малої Азії вони у першому ж бою були знищені ісламським військом. Це довело, що "священна війна" може здійснюватися лише благородною лицарською верствою. Наприкінці літа 1096 р. струмочками звідусіль, заклавши останнє майно, щоб придбати коня і зброю у "великий хрестовий похід на Схід" вирушало лицарство Європи. Воїни Лотарингії, очолювані Готфрідом Буйонським вирушили старим шляхом вздовж Рейну, Дунаю через Балкани, лицарство Окситанії на чолі з Раймундом графом Тулузьким, Пд. Італії на чолі з Боемундом Тарентським і Норманди і Фландри очолюване графом Балдуїном - через Італію і Балкани.

Натхнені релігійним поривом, лицарі навесні 1097р. досягнули східно-християнської Візантії, з її допомогою оволоділи у Малій Азії Нікеєю і здобули перемогу над Дорілеєю. Незважаючи на усі чвари, зваби і спокуси європейські лицарі продовжуючи похід "за визволення гробу Господнього", здобувають у 1097 р. Едесу, де графом став Балдуін Фландрський, у 1098 р. Антіохію, де князем сів ватажок нормандських лицарів Боемунд Таертський і нарешті, під тиском натхненного релігійним почуттям войовничого низшого лицарства, у 1099р. хрестоносці здобули "святе місто трьох релігій" Єрусалим, піддавши його страшному погрому. Там утворюється християнське лицарське "королівство Єрусалимське" на чолі з Готфрідом Булонським, який носив титул "охоронця Гробу Господнього".

"Священна війна" і "хрестові походи" як засіб виокремлення, самоствердження і вивищення Європи були власне походами за вищою культурою, здобуттям багатої культурної спадщини стародавнього Сходу. Значення хрестових походів для нас, для УНА-УНСО полягає у тому, що вони довели виособлення і вивищення здійснюється тільки через: по-перше, духовно-лицарське звитяжництво і, по-друге, через здобуття культурної спадщини, через цивілізаційну місію. Для здійснення "хрестового походу за нову культуру, нову особу" потрібно, по-перше, тотальна мобілізація всіх лицарських сил суспільства, по-друге, жорстока військова організація, створення духовнолицарських орденів і, по-третє, віра.

Хрестовий похід був успіхом першого молодечого бурхливого натиску, але старий могутній і мудрий Схід ще був набагато сильнішим, багатшим, цивілізованішим ніж молода Європа. Прокинувшись від своєї мудрої дрімоти, він одним рухом загрожував знищити європейських зухвальців; єгипетсько-іракські армії на чолі з курдом Салах-ад-діном готувалися скинути в море хрестоностоносне воїнство. Тому нечисельне на Сході європейське лицарство за допомогою церкви об`єднується, у духовно-лицарські ордени. Три бургундські брати-лицарі, які мали завзяття на десятьох, але одного на трьох коня, кладуть бл. 1118 року початок ордену тамплієрів-храмовників (їх резиденція розташовувалася поблизу стародавнього храму Соломона у Єрусалимі). Відзнакою храмовиків був червоний хрест на білому плащі, а смугастий прапор і грізний бойовий клич "Босеан!" наводили жах на супротивників. Статут лицарів-храмовиків склав відомий містик св. Бернар Клервоський, присвятивши орден Діві Марії. Близько 1118 Р. постає орден гостальєрів-іоанітів (лицарів св. Іоана Єрусалимського, пізніше Родосський і Мальтійський орден), відзнакою яких був білий хрест на червоному або чорному плащі. У 1128 р. згуртовується німецький Тевтонський орден, відзнакою якого став чорний хрест на білому плащі. Орденські брати брали на себе обітниці монахів і лицарів одночасно. Фанатично віруючі, спаяні залізною дисципліною брати-лицарі стали найбоєздатнішою і непереможною частиною хрестоносного війська.

Найактивнішу участь у змаганнях Заходу і Сходу, у молодих звитягах Європи взяло лицарство Київської Русі - форпосту єврпейської цивілізації на Сході, яка вела тривалу і виснажливу боротьбу з кочовими половецькими ордами. У 1093 р. вони під Трипіллям вщент розгромили руських князів і сплюндрували Україну-Русь. Сили руських князів об`єднуються на чолі з правителем прикордонного Переяславського князівства, нащадком візантійських імператорів Володимиром Мономахом. Під його впливом проходять об`єднавчі з`їзди руських князів 1097 р. у Любечі, 1100 р. - у Витичеві і 1103 р. - Долобський з`їзд. "Ігумен землі руської" Данило з Чернігівщини у 1104-1107 р. здійснює паломництво у св. землю, де веде переговори з хрестоносним королем Єрусалимським Балдуїном. Об`єднавча і військово-дипломатична діяльність Володимира Мономаха дозволила здійснити три нищівні походи на половців: 1103р., 1107 р. та 1111р. - на Шарукань, - столицю попвецьку поблизу теперішнього Харкова. Ці походи здійснювалися під хрестоносними гаслами і розглядалися як частина "священної війни" між Європою і Сходом. Тепер УНА-УНСО мусить здійснити поборювання лівого, комуно-москальського Дикого поля (зросійщений Пд.-Схід України) під гаслом Володимира Мономаха: "На Шарукань!" Вороги України-Руси були вщент розгромлені та загнані аж за Кавказькі гори у Грузію, де склали придворну гвардію царя Давида Будівника.

Після повстання 1113р. Володимир Мономах стає великим князем Київським (1113-1125 рр.). За його царювання (отримання інсигній візантійського імператора у 1119р.) Київська Русь досягає найвищого імперсько-культурницького розвитку. У 1117-1118 рр. за допомогою візантійського царевича Лева Дюгена, вона здійснює одвічну мрію Русі, недосягнуту навіть войовничим