2. Через обставини, що склалися у зовнішньополітичній діяльності України, можливе виникнення тенденції, зміст якої добре відомий: задля об’єднання треба спочатку розмежуватися. З упровадженням на східних польських кордонах режиму Шенгенської угоди для України завершиться певний етап у стосунках з ЄС. За таких умов постає питання щодо коригування моделі й системи легітимації, легалізації та інституціоналізації європейського статусу України. Насамперед Україна мусить відкоригувати власну ком’юнітарну стратегію необхідності вивчення кількох моделей, варіантів і термінів євроінтеграції. Концепція української стратегії євроінтеграції може містити як відомі моделі, наприклад, «Польща як союзник і представник України на європейському просторі», так і інші перспективні напрями. Серед можливих варіантів можна назвати: «Пошук привілейованого партнера для інтеграції України в ЄС»; «Розвиток моделі й концепції жорсткого нейтралітету як статусної характеристики для включення України в ЄС»; «Участь України в ЄС у межах Ради держав Балтійського моря»; «Входження України до складу «східноєвропейської трійки» (Польща, Чехія, Угорщина) як «другого ешелону» для включення в ЄС»; «Створення критеріїв і принципів політики особливого статусу для України при входженні в ЄС як країни, що добровільно набула статусу без’ядерної держави і має можливість швидко створити ядерну зброю» тощо.

Поданий перелік потребує пояснень і коментарів. Передусім українській політичній еліті необхідно враховувати вибіркову циклічність розвитку ЄС і його основних країн-учасниць. Українська стратегія та політика євроінтеграції має орієнтуватися на цикли виборів у найвпливовіших європейських країнах. Крім того, до Шенгенської угоди, що об’єднує європартнерів, входять такі держави, як Швейцарія і Швеція, що мають статус нейтральних країн. Спираючись на це, українська дипломатія має можливість проголошення нейтрального статусу України як легальної та інституціональної бази для входження у європростір безпеки, тобто йдеться про можливості створення моделі поетапного входження України в ЄС. Спочатку необхідно набути статус учасника Шенгенської угоди, а потім, за умови досягнення певних критеріїв, стати членом ЄС. Саме такий процес відповідатиме стратегії поступового включення України в систему євробезпеки. За цих умов Україна може створити спеціальну програму, що має зробити внесок у розбудову «європейської моделі державного кордону». Метою цієї програми може стати посилення боротьби з нелегальною еміграцією, контрабандою наркотиків і зброї на державному кордоні України. Ця програма також матиме інституціональну й процесуальну можливість розв’язання проблеми українських нелегалів і арбайтерів у європейських країнах.

3. Необхідно враховувати особливості й можливі зміни в процесах євроінтеграції і розвитку Північноатлантичного альянсу. Ці процеси є досить суперечливими. Актуальним прикладом є стосунки з країнами «центральноєвропейської трійки», що останнім часом обмежують взаємовідносини проблемами розвитку культури, охорони навколишнього середовища і спільною боротьбою з безробіттям. Загострилися проблеми чесько-німецького та польсько-німецького замирення. Чехія серйозно ускладнила взаємовідносини з НАТО, Німеччиною і США. Інтерес до системи й порядку виходу з НАТО, фінансові претензії до Німеччини, пов’язані з територіально-демографічними наслідками Другої світової війни, суперечності з США щодо розуміння концепції національної безпеки Чехії та ролі радіо «Вільна Європа» в цьому процесі визначають нову перспективу у внутрішньому розвитку НАТО і ЄС. Тому українська політика «пророкованого й відповідального партнера» має певні перспективи й переваги.

Усі ці тенденції в європейських міжнародних відносинах, безумовно, вплинуть на якість і перспективи двостороннього співробітництва і, зокрема, на стратегію української ком’юнітарної політики та українсько-польські відносини. Українське союзництво для Польщі є тим вагомим фактором, що посилює її вплив і вагу в Європі та світі. Тому Україна має певне «вікно можливостей» («Window of possibilities») для зовнішньополітичного маневру у своїй східно- та центральноєвропейській політиці. Національні інтереси та інтереси безпеки України вимагають подальшої конкретизації й операціоналізації її ком’юнітарної політики, можливого створення низки нових спеціальних євротранзитивних програм як інформаційно-пропагандистського, так і структурно-трансформаційного характеру для посилення свого впливу як європейського (ЄСівського) інтересанта. Стратегічне становище у східно- і центральноєвропейському регіоні залишається відносно стабільним, але певні політичні й економічні тенденції свідчать про необхідність для України добиватися щонайшвидшого одночасного виконання кількох глобальних геополітичних завдань щодо прискорення процесів української євроінтеграції і посилення власного впливу в східноєвропейському регіоні.