економічні інструменти, як нормування стратегічних товарів, політика пріоритетних галузей, в які примусово спрямовувалася 1/2 інвестиційних ресурсів комерційних банків, обмеження субсидій розмірами державних фондів, заборона підвищувати заробітну плату понад інфляційний рівень, фіксований обмінний курс єни, урядові вдалося зменшити інфляцію. Нормалізації державних фінансів і відновленню механізму відтворення сприяла лінія Дж. Доджа, якому президент США Г. Трумен доручив очолити перетворення в Японії. Стабілізаційна політика передбачала єдиний обмінний курс валюти (360 єн за 1 дол.), поліпшення організації та управління на підприємствах, поступову заборону субсидій на експорт і виробництво, відміну контролю за цінами, зрівняння їх з світовими, впровадження принципів вільного ринку. Зовнішня торгівля була денаціоналізована. Разом з тим зовнішні фінансові угоди контролювалися. Для регулювання грошових потоків через кордон було створено Бюджетну систему іноземної валюти і прийнято закон про іноземні інвестиції.
Протягом 1946—1950 pp. змінилася структура японської акціонерної власності. В ході "декартелізації" було ліквідовано головні компанії (дзайбацу) і встановлено державний контроль за злиттям компаній та картелюванням (антимонопольний закон 1947 p.). Сприяла зростанню промислового виробництва і розвитку внутрішнього ринку земельна реформа 40-х років, яка зумовила індустріалізацію села, появу нового трудового законодавства, піднесення життєвого рівня.
Довоєнний рівень промислового виробництва у Японії було перевищено у 1951 p. (114,4 %), а сільськогосподарського — в 1950 p. Протягом першої половини 50-х років темпи зростання уповільнилися, оскільки виробничі потужності досягли можливого максимуму. Друга половина 50-х 60-ті роки стали періодом оновлення та розширення виробничих потужностей, їхньої модернізації. Визначальною ознакою Японії у цей період були високі темпи економічного зростання. У промисловості вони в 1951—1970 pp. становили 15,2% щороку. В 60-х роках Японія здобула також першість у темпах приросту ВНП (11,4 %).
Структурні зміни господарства полягали насамперед у розвитку промисловості. Основним її напрямом було формування спочатку базових галузей важкої промисловості, потім виробництво наукоємної продукції. В загальному виробництві зменшилася частка електроенергетики і видобутку кам'яного вугілля. Як і раніше, простежувалася тенденція зростання важкої промисловості. У 1961 p. її співвідношення з легкою промисловістю досягло 66,9 і 66,1 %. Найбільш швидкими темпами зростали машинобудування, хімічна промисловість (17,7 і 15,6 % у 60-х роках).
Першорядного значення набув розвиток радіоелектроніки, приладеі суднобудування, виробництво штучних каучуку, смол, волокон, пластмас, енергоі матеріалозберігаючого обладнання. Японія зайняла друге місце в світі після США у використанні ЕОМ, випуску автомобілів. Зросла роль атомних електростанцій. Уповільнилися темпи розвитку текстильної та харчової промисловості.
Важливе місце в японській економіці традиційно займала невиробнича сфера. Після війни сприятливим чинником стало аграрне перенаселення. Робоча сила, яку не могла поглинути промисловість, йшла у сферу послуг і торгівлю. Для неї була характерна велика кількість невеликих підприємств.
Помітною рушійною силою економічного розвитку Японії було зростання капітальних вкладень, їхня частка у ВНП значно збільшилася порівняно з іншими економічно розвиненими країнами. Протягом 1953—1969 pp. вона зросла з 25 до 38,7 %. З них 80 % вкладалися в промисловість, будівництво, на машини й обладнання. За масштабами оновлення виробничих фондів Японії належало перше місце в світі.
Якісне оновлення японського господарства було пов'язано з розвитком науково-технічного прогресу. Процес розгортання НДДКР в Японії має свою специфіку. Слабкий власний науковий потенціал компенсувався впровадженням зарубіжного науково-технічного досвіду. У 1950—1970 рр. було запроваджено 15 тис. іноземних ліцензій і патентів. Японія, технічно переоснастивши промисловість, зекономила значні матеріальні та фінансові ресурси (витрачено коштгв у 7 разів менше, ніж у США).
Значну роль у швидкому розвитку господарства мала дешева робоча сила японських робітників. У 1955—196 2 pp. обсяг виробництва зріс у 2,7 раза, продуктивність праці на 48 %, заробітна плата — на 35 % . На невеликих і середніх підприємствах зарплата була меншою на 50—60 % порівняно з великими. У 50-х роках праця японського робітника оплачувалася у 7 разів дешевше, ніж американського, а в кінці 60-х років — у 4 рази.
Зміцнили свої позиції японські монополії. Відновили діяльність старі фінансово-промислові групи, виникли нові. Особливістю економіки була її двоїста структура — паралельне існування великої, малої та середньої промисловості. Частка останніх в загальному промисловому виробництві наприкінці 50-х років становила 51,8 %, а в харчовій, текстильній, швейній, деревообробній — 58—95 %.
У 1968 p. на великих підприємствах (понад 1 тис. зайнятих) зосереджувалося лише 16—17 % робочої сили і вироблялося 28—50 % продукції. Характерним явищем стало підпорядкування малого та середнього підприємництва великому капіталу через систему субпідрядів.
Надзвичайно велике значення у повоєнній Японії мала регулятивна роль держави в економічній сфері. Протягом 50-х років розроблялися трирічний, два п'ятирічні, шестирічний плани розвитку господарства, які визнавалися незадовільними. Наприкінці 50-х років була створена Рада галузевої структури, за розробками якої було прийнято десятирічний комплексний план структурної перебудови (план "Ікеда" — за ім'ям тодішнього прем'єр-міністра Японії). Тривалі економічні програми мали характер планів-прогнозів. Вони визначали певні цілі, умови розвитку, виявляли "вузькі" місця економіки. За ними вироблялася державна політика і розподілялися державні інвестиції.
Економічна діяльність здійснювалася за принципами приватної ініціативи через ринковий механізм і механізм цін. Держава стала значним виробником і споживачем промислової продукції. Частка її у виробництві національного продукту в 1971 p. досягла 21 %.
Кредитно-фінансові заходи держава здійснювала через Японський банк і спеціалізовані державні кредитно-фінансові інститути, державний бюджет.
Реалізація курсу на індустріалізацію, форсований розвиток галузей, які визначали технічний прогрес, вивели Японію на друге місце в світовій індустрії.
У 70—80-х роках Японія займала у промисловому світовому виробництві друге місце після США. Пік "японського дива" пройшов.