Діяльність терористичних організацій на теренах колишнього СРСР:

3.1 ТЕРОРИЗМ У СНД;

До перебудови тероризм у СРСР практично був відсутнім, не рахуючи окремих випадків, коли кримінальники шукали політичного прикриття на Заході. Тоді будь-які терористи розуміли, що держава з ними церемонитися не стане.

Першим етапом формування в нас дійсним терорсередовищем стала війна в Афганістані. Експерти відзначають, що окремі групи "афганців", що одержали на війні не тільки специфічні бойові навички, але і знайомство з наркобізнесом, стали згодом ядром багатьох терористичних формувань.[4]

Тероризм початків розвертався, коли була ослаблена державність, і "демократи" почали чинити галас про мерзенний тоталітаризм і централізм, про кривду і спірність національно-територіального розподілу країни. Причому кампанія ця розкручувалася не тільки через західні "голоси" і "незалежні" вітчизняні ЗМІ, але в ряді випадків і щиро з деяких кабінетів ЦК союзної і республіканських компартій.

Така "демонізація" СРСР давала вже достатнє самовиправдання терору, як припустимої форми боротьби з "настільки мерзенною системою".

На початковому етапі тероризм частіше усього використовувався місцевим карним світом для переділу сфер впливу під гаслом "відновлення національної справедливості". Саме це відбувалося в Намангані, Оше, Фергані, Новому Узгені. Але треба сказати, що вже тоді КГБ відзначив почавшийся "раптом" наплив у Середню Азію юрб мандрівних проповідників із дуже радикальними ісламськими ідеями.

Одночасно почалися терористичні акції, які, цілком можна вважати політичним тероризмом. Перша така подія - грудень 1986, Алма-Ата, де розігріті націоналістичною пропагандою студенти, в основному казахи, були сполучені з кримінальниками в масових погромах "у знак протесту" проти призначення (російського) Колбіна першим секретарем тамтешнього ЦК. За даними експертів, цю акцію, поряд із деякими держчиновниками і місцевими націонал-радикалами, готували і спецслужби Туреччини. [8]

Набагато більш значний і показовий прояв спеціально розгорнутого політичного тероризму - розгортання вірмено-азербайджанського конфлікту. На момент його початку до нього не було безпосередніх приводів крім хіба що історичних спогадів.

Терор розвертали і нарощували, послідовно й вміло ударяючи по болючих точках: погром вірменів у Сумгаіті - погрози азербайджанцям і дрібні сутички у Вірменії - дестабілізація влади в Баку - події в Кіровабаді - масштабні бойові дії в Карабасі - утеча вірменів з Азербайджану - витиснення азербайджанців із Вірменії - дестабілізація влади в Єревані - радикалізація націоналістів в обох республіках - ескалація насильства - мітинги і безладдя в Азербайджані - запровадження військ у Баку - дестабілізація влади в Москві. . .

У усьому цьому брали частку республіканські і московські політичні групи, спецслужби Туреччини, Великобританії, Ірану, Франції, СРСР, США і всі значні місцеві кримінальні клани. У результаті всіх цих подій і їхнього вмілого розкручування в ЗМІ отримані значні політичні, економічні і спецтерористичні результати:

- раніше відносно спокійний регіон доведений до війни зі слабкими шансами на швидке її припинення;

- в обох республіках у влади змінилося по декілька груп, що призвело до нового розподілу влади, сил і економічних потенціалів;

- катастрофічно підірваний престиж Союзного Центру і надії на його роль справедливого арбітра в суперечках;

- відбулося формування, структурування і практична легалізація потужного тероросередовища;

- кримінальні клани привласнили майно сотень тисяч вигнаних біженців, чим різко підсилили свою економічну могутність;

- у ході боротьби і взаємодії розвідок різноманітних країн усередині клубка банд, політичних і національних груп - склалася керована одночасно декількома спецслужбами інтернаціональне спецтерор-середовище, спроможне діяти вже і за межами Закавказзя.

Показова роль тут мадам Тетчер. Вона довго виставляла себе захисницею інтересів вірменської сторони, а сьогодні це - друг Алієва, акціонер каспійського нафтового "проекту сторіччя", активно прокладає британському бізнесу шлях у Баку. Розділяй - і пануй! [16]

По схожому сценарію будували спецтерор-середовище в конфліктах у Південній Осетії, Абхазії, Придністров'ї, Північній Осетії й Інгушетії.

Інакше, з урахуванням місцевих розумів, розвивалися події у Вільнюсі, за яких пішло оголошення незалежності республіками Прибалтики. Отут розкручування йшло через запуск "лібералами-реформаторами" номенклатурного розливу і знаними ними "демократами" лементу про окупацію Прибалтики СРСР у ході обговорення пакту Молотова-Рібентропа.

Частина КГБ і МВС явно "грали на дві руки", забезпечивши провал силової акції Москви передачею її планів штабу "Саюдиса". З іншої "сторони", спецтерористичну гру, у тому числі навчання литовських терористів, виготовлення запальних пляшок, підготування виступів ЗМІ і навіть доставку на автобусах до місця подій молодіжної "масовки" планували і забезпечували спецслужби ФРН і США, про що їхні представники згодом відкрито говорили в західній і прибалтійській пресі.

Результат цієї спецтерористичної акції й інсценівки "кривавих подій" - гаряче схвалений "світовим співтовариством" вихід прибалтійських республік із СРСР.

В усіх регіонах СНД спецтероризм дуже швидко інтернаціоналізувався й осідлав місцеву кримінальну економіку й організовану злочинність. Так є зведення, що потік наркотиків з Афганістану і Пакистану через Таджикистан і Киргизію забезпечують і контролюють разом із польовими командирами колишні (?) офіцери ЦРУ і КГБ.

На Заході також відкрито пишуть про те, що значна частина бойових терористичних формувань типу "Кайтселийте" цілком переключилася на наркобізнес, контрабанду, рекет і т. п. У них уже є контакти з кримінальними групами Польщі, Фінляндії, Чехії, Німеччини і Латинської Америки. [22]

А фахівці з боротьби з наркотиками з республік Середньої Азії говорять, що їхня робота часто блокується зустрічними ударами наркобанд, добрі інформованих про їхні плани. Тобто - наявністю агентури наркотерористів у спецслужбах.

Таким чином, для республік СНД спецтероризм сьогодні - не "термін", а жорстока реальність, від котрої вже не відійдеш. Це ворог, котрого треба знати. І не тільки по імені.

3.2