Враховуючи те, що соціально-політична система Російської імперії не передбачала розв'язання політичних суперечностей в суспільстві ні в який інший спосіб, окрім насильства, народовольці були приречені стати на шлях терористичної боротьби. Відкинуті консервативно налаштованою народною масою, піддавані постійним репресіям з боку царського уряду, соціал-революційна частина російської інтеліґенції повинна була або зійти з політичного кону, або ж, засвоївши специфіку політичної боротьби в Росії, відповісти на насильство насильством і заявити про себе як про реальну силу. Вона обрала останнє, і в серпні 1879 р., після розпаду «Землі і волі» постала «Народна воля».

Останню деколи називають партією, але нею «Народна воля» ніколи не була і бути не могла, як і будь-яка інша терористична організація.

Яка завгодно партія, як легальна, так і нелегальна, основує свою діяльність на рівноправ'ї всіх своїх членів, що обирають її керівні органи. Народовольці ж створили законспіровану напіввійськову організацію з жорстокою дисципліною, про рівні права в якій мова могла йти лише відносно членів ВК. Сам же «Виконавчий Комітет», будучи центральним органом організації, виконував лише власну волю (а не рішення партійного з'їзду, що є, принаймні номінальне, вищим органом будь-якої політичної партії), здійснюючи авторитарно-централізоване управління всією організацією. Ціла мережа гуртків і груп, створена навколо Комітету, не лише повністю залежала від нього, але й не мала права будь-що знати про його діяльність. Більше того, статут ВК чітко визначав вимоги дисципліни до членів організації — встановлював ієрархію втаємничення в справи організації (структуру т. зв. «агентів ВК» різних щаблів).

Отже, народовольці створили не партію. Вони і не могли її створити, позаяк в Російській імперії не існувало партійної системи. Та і потрібна їм була не партія, а бойова організація, спроможна протистояти каральним органам держави.

Для здійснення терактів при ВК були створені спеціальні бойові групи. Їх склад не перевищував десятьох чоловік. В кожній з них повинен був перебувати принаймні один член ВК. Ці бойові групи здійснювали сплановані ВК теракти, а в момент імовірного політичного перевороту вони повинні були стати головною ударною силою ВК. Діяльність «Народної волі», як і діяльність практично будь-якої терористичної організації, була спрямована на подолання status quo соціально-політичних відносин у країні (щоправда, буває і тероризм, який переслідує консервативні цілі, але про це — пізніше). У першому номері журналу «Народна воля» була сформульована основна мета організації: «наша цель: взять власть у существующего правительства и передать ее Учредительному собранию, которое должно пересмотреть все наши государственные и общественные учреждения и перестроить их согласно инструкциям своих избирателей».

Декларація головної мети «Народної волі» доповнювалася програмою дій, що включала такі напрямки: агітація і пропаганда в різних верствах суспільства; деструктивна терористична діяльність спрямована на підрив сили та авторитету режиму; організація підпільних груп і згуртування їх навколо одного керівного центру; набуття впливу й авторитету в адміністративних органах, армії, суспільному середовищі; підготовка, організація і проведення державного перевороту.

Вже землевольці у 1879 р. сформулювали алгоритм доцільності політичного тероризму, ефективність та універсальність якого була доведена не лише народовольцями, але й наступними поколіннями терористів різних країн і політичних орієнтацій: «Политическое убийство - это прежде всего акт мести, ... это единственное средство самозащиты при настоящих условиях, и один из самых лучших агитационных приемов; ... это осуществление революции в настоящем; ... это самое страшное оружие, для наших врагов, оружие против которого не помогают им ни грозные армии, ни легионы шпионов. Вот почему враги так боятся его. [...] Вот чему мы признаем политическое убийство за одно из главнейших средств борьбы с деспотизмом».

Як правило, насильство стає аксіомою політичної боротьби тоді, коли воно не має альтернатив. Політичний режим, який заміняє легітимований обома сторонами (як владою, так і опозицією) діалог системою перманентних репресивних акцій, спрямованих проти своїх опонентів, рано чи пізно перетворюється на об'єкт терористичного впливу. Стихійні і розрізнені контракції терористичних груп відносно представників державної влади, з імпульсивних і спорадичних, з плином часу перетворюються на постійно присутній методологічний гештальт, оснований на насильстві як основоположному принципі.

Таким чином, відсутність каналізованих правом (2) способів і методів розв'язання політичних суперечностей раніш чи пізніш виливається в хаос насильницької конфронтації, де методи терору і тероризму стають основоположними.

Відкинувши концепцію «ходіння в народ», народовольці беруться за бомби і револьвери. Після невдалого замаху 2 квітня 1879 р. на Олександра II, що став кульмінацією ескалації насильства з боку землевольців, російський уряд запровадив воєнний стан в усіх південно-західних губерніях Російської імперії. Але це не вплинуло на терористичну активність «Народної волі», яка прийняла естафету насильства. Буквально протягом року, незважаючи на воєнний стан, ситуація для уряду катастрофічне погіршується. Терористичні акти, що їх систематично проводили народовольці, спричинили у «верхах» обстановку страху і невпевненості, що межувала з панікою. От що писав київський губернатор у записці «виключної конфіденційності» на ім'я спадкоємця престолу: «Революционные элементы сильные и