До переходу від військової до мирної економіки США готувалися довго і грунтовно. Враховуючи труднощі і досвід такого переходу світової війни, уряд США почав завчасно готуватися до реконверсії.

Задача була досить складною: під час Другої світової війни виробництво для військових цілей дійшло до двох третин всієї промислової продукції і склало майже половину валового національного продукту США.

Проте рішення проблем реконверсії охоплювало значно ширший круг питань виробничих, фінансових, внутрішньо- і зовнішньополітичних. Безробіття, заробітна платня, ціни і тарифи, залізничні фрахти і зовнішня торгівля, невикористана військова продукція і державні військові заводи – такий далеко неповний перелік проблем, пов'язаних з реконверсією.

Найбільше місце займала проблема зайнятості населення. Масове безробіття після війни в США найбільшою загрозою для американського капіталізму. Тому так ретельно готувалися і так багато говорили про реконверсію.

Всі розмови і плани реконверсії виходили з того, що після Другої світової війни господарство США в своєму розвитку нагадуватиме господарство тих років, які послідували після Першої світової війни.

Спогади про минуле збільшували тривогу про майбутнє про можливість приходу нової великої економічної кризи, в якій, як визнавали в керівних кругах США, може зважитися доля капіталізму.

Через три тижні після капітуляції Японії президент Трумен направив конгресу США просторе послання про перехід від військової до мирної економіки. Але за два тижні до відправлення цього послання 85% підприємстві промисловості США вже було звільнено від державного контролю [12, 240].

Навколо програми реконверсії розвернулася боротьба в конгресі і в країні. Боротьба по суті зводилася до того, на кого покладалася основний тягар наслідків війни і витрат переходячи від військової економіки до мирної, і носила суто класовий характер між працею і капіталом, між організаціями робітників і Національною Асоціацією Промисловців. НАП, яка свого часу не ужилася з “новим курсом” Рузвельта і не мирилася з “актом Вагнера”, мала свою власну раду з питань реконверсії. Ця рада опублікувала в березні 1943 р. свою програму. Вона вимагала скорочень податків на прибуток, ліквідації контролю над цінами, але підлягаюча зберіганню контролю над “ замороженою” у військовий час заробітною платнею. НАП висловлювалася проти втручання держави в економіку, проти великих державних витрат, за сприяння розширенню експорту США і в той же час за захист внутрішнього ринку Америки від іноземної конкуренції. Особливо НАП озброїлася на “закриту майстерню”, характеризувала її як чужу “вільному американському підприємництву”. У такому дусі виступав і Комітет економічного розвитку і Торгова палата США, що створила свою комісію по післявоєнній економічній політиці ще в 1942 р. [12, 244]

Трумен в своєму посланні конгресу про реконверсію указував на необхідність реалізації державного майна, що накопичилося за час війни. Він зупинився на адміністративній стороні питання, на тому, хто і які органи повинні займатися реалізацією, продажем державного майна. Але він обійшов мовчанням питання про те, кому це майно має бути продане.

Характерний, що Трумен в своєму посланні про реконверсію акцентував увагу на необхідності збереження великих запитів стратегічної сировини в мирний час, дворічної обов'язкової військової повинності, проведення програми науково-дослідних робіт, які, як він відзначав, диктуються уроками війни. Це зайвий раз показує, наскільки не відповідає дійсності подальші затвердження Вашингтона, що після закінчення Другої світової війни США повністю демобілізувалося.

Більше всього місця в посланні конгресу про реконверсію Трумен приділив проблемі безробіття. Він, як і багато інших тоді в США, передбачав неминучість масового безробіття у зв'язку із закінченням війни. Трумен не називав цифр. Але інші авторитетні особи ще в 1944 р. стверджували, що після закінчення війни число повністю безробітних в США коливатиметься в межах від 7 млн. до 12 млн. [12, 247 – 248].

У США настільки були упевнені в неминучості післявоєнному масовому, багатомільйонному безробіттю, що публікували фантастичні підрахунки із цього приводу.

Загалом в США багато говорили і довго готувалися до переходу від військової економіки до мирної. Проте, як писав відомий американський журнал, “капітуляція Японії застала Америку не підготовленої до рішення проблем реконверсії”. І якщо реконверсія пройшла легше, викликала менше потрясінь, ніж чекали, то це пояснюється тим, що ні в США, ні за їх межами не врахували значення економічних підсумків війни, недооцінили значення “Відкладеного попиту”, великого житлового будівництва, що належало, і оновлення автомобільного парку, як і не передбачали оновлення в значних розмірах основного капіталу і великих післявоєнних капіталовкладень в промисловість [10, 89].

Після закінчення війни американська економіка отримала нові імпульси зростання: збільшився попит на товари масового споживання всередині країни, а за кордоном – на американські продовольчі товари. З середини 50-х років зростала доба НТР. Саме Сполучені Штати були першою в світі країною, де розпочалася й набрала обертів науково-технічна революція. Набагато зросли  капіталовкладення в економіку. Характерними рисами НТР стали автоматизація виробництва, впровадження електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів) [6, 73].

Рівень безорбіття та інфляції в 50-ті роки був порівняно високим. Постійно зростали доходи населення. Наприклад, середня зарплата у США перевищувала заробітки англійських чи західнонімецьких робітників утричі. Невпинно зростали середні верстви, розширювався прошарок американців-держателів акцій. Коли раніше жменьці заможних громадян протистояли маси людей найманої праці, які ледве зводили кінці з кінцями, то тепер ця соціальна полярність суттєво зменшилася.

Проте розвиток американської економіки