Особливе місце займає і викликає багато шуму що завоював худу славу Центральне розвідувальне управління – ЦРУ. ЦРУ було утворене при Раді національної безпеки як консультативний орган, що координує діяльність, результати всієї розвідувальної служби США, що підсумовують і узагальнюють: армії, флоту і авіації, Бюро по розвідці і дослідженням держдепартаменту, інформаційного відділу Комісії по атомній енергії, а також Федерального бюро розслідувань (ФБР) [16, 92].

12 березня 1947 р. Трумен виголосив промову на об'єднаному засіданні сенату і палати представників. Відзначивши спочатку, що серйозність положення примусила його з'явитися перед загальними зборами конгресменів, він змалював похмурими фарбами положення в Греції. “Грецький уряд, - казав він, - працює в умовах хаосу і відчаю... Грецька армія мала і погано екіпірована. Вона потребує постачання і в озброєнні для того, щоб відновити владу уряду над всією територією Греції” [11, 100].

Визнаючи, що він пропонує втручатися у внутрішні справи інших, далеких від Америки держав і що курс, який він рекомендує узяти, дуже серйозний, Трумен намагався виправдати свою політику тим, що США повинні втручатися в життя інших народів нібито для того, щоб допомагати більшості проти меншини. Насправді, як відзначив Д. Горовіц в книзі “Колос Вільного миру”, США неухильно підтримують за межею імущих проти неімущих, що створюють явну більшість [11, 101].

Заявивши, що “мир не стоїть на місці і що статус квот не непорушний”, Трумен дав зрозуміти, що США згодяться лише з такими змінами в світі, які вони рахують правильними. Якщо, говорив він далі, США відмовляться “від надання допомоги Греції і Туреччини в цю фатальну годину, то це матиме наслідки, що далеко йдуть, для Заходу, так само як і для Сходу”. І Трумен просив конгрес асигнувати на допомогу” цим двом державам протягом найближчі 15 місяців 400 млн. дол. На закінчення Трумен сказав, що США витратили на Другу світову війну 341 млрд. дол., що асигнування, які він зараз пропонує, це дурниці: всього лише 0,1% витрат США на цю війну [11, 104].

Звернення президента США 12 березня 1947 р. до конгресу одержало назву “доктрини Трумена”.

Не дивлячись на проведену підготовчу роботу, “доктрина Трумена” зустріла сильну опозицію в конгресі. Дебати затягнулися на два місяці. У конгресі багато хто віддавав собі звіт у тому, що означає затія президента США. Один конгресмен в своєму виступі заявив: “Містер Трумен вимагає втручання Америки у великому масштабі в політичні, військові і економічні справи Балкан. Він говорить про таке втручання також в інші країни...Якби це навіть було бажаним, США не так сильні, щоб управляти миром за допомогою військових сил.” Трумен порівнював свою доктрину з “доктриною Монро”. Але “доктрина Монро” передбачала не втручання Америка в справи інших континентів. Трумен не тільки розповсюдив свою доктрину на держави, розташовані в Європі і в Азії, але пішов набагато далі. Монро виступив проти втручання іноземних держав у внутрішні справи латиноамериканських країн. Трумен узяв на себе захист існуючого ладу Туреччини і Греції не тільки проти зовнішньої, але і проти внутрішньої загрози. Він поступив так само, як за сторіччя до нього “Священний союз” європейських монархістів, який захищав старі реакційні режими і проти якого якраз виступив Монро. Таким чином, між цими двома доктринами є істотна відмінність [10, 102].

22 травня 1947 р. “доктрина Трумена” набула чинності. Конгрес, санкціонуючи втручання США у внутрішні справи країн Близького Сходу, схвалив підтримку Вашингтоном реакційних сил і режимів у всьому світі, курс, справді чреватий тими, що далеко йдуть наслідкам. Своєю доктриною Трумен добився того, що конгрес поклав на США односторонні зобов'язання, не забезпечивши себе ні союзниками, ні підтримкою ООН [12, 267].

Відповідно до цієї доктрини уряд Трумена, зокрема, вирішив надати військові допомоги Франції в її колоніальній війні в Індокитаї, що зрештою привело до скандальної і ганебної для Америки війни у В'єтнамі.

У Греції і Туреччині Вашингтон переслідував військово-стратегічні цілі, і в їх числі - підкріплення позиції нафтових монополій США на Близькому Сході. Але в загальному великому плані “холодної війни” “доктрина Трумена” представляла лише попередню, підготовчу операція. Основним полем дій в цій війні Вашингтон у той час вважав Західну Європу.

23 травня 1947 р., назавтра після вступу у силу “доктрини Трумена”, Маршаллу план надання “економічної допомоги” країнам Європи. Після всестороннього обговорення Маршалл висловив публічно основні моменти цього плану в своїй промові 5 червня 1947 р. в Гарвардському університеті. Так зародився “план Маршалла” [12, 270].

Цей план переслідував економічні, політичні і військово-стратегічні цілі, що далеко йдуть. Західна Європа служить не тільки прямо, але і побічно найважливішим ринком для американського капіталізму. Експорт продовольства і сировини до Європи з Латинської Америки, Канади і інших країн збільшує купівельну спроможність, а отже, і значення цих країн як ринку для товарів США. У 1947 р. експорт США перевищив імпорт приблизно в 2,5 рази, а експорт США до Європи перевищив імпорт з Європи в 7 разів. Такий ненормальний баланс в американській торгівлі з Європою неминуче повинен був надалі надавати згубна дія на весь стан зовнішньої торгівлі США. Беручи до уваги боротьбу двох систем, що загострилася, в результаті розгорненої Сполученими Штатами політики “холодної війни”, у Вашингтоні вважали, що стабілізація і посилення позицій капіталізму