Реферат на тему:
Зовнішня політика СРСР у міжвоєнний період
Зовнішня політика СРСР у міжвоєнний період пройшла два етапи. На першому етапі (1920-1922 рр.) радянська Росія, відвоювавши своє право на існування, вирішувала дві проблеми: налагодження відносин з незалежними радянськими республіками і політичне урегулювання з сусідніми країнами післявоєнних питань.
На цьому етапі зовнішньої політики через економічну і військову слабкість Росії, вона не була активною щодо відносин з країнами Заходу. Останні у свою чергу не поспішали проявляти ініціативи в налагодженні відносин з Росією. Паралельне мирне співіснування Росії і країн Заходу ставало політичною реальністю.
Першою сторінкою зовнішньої політики Росії був Ризький мирний договір (18 березня 1921 р.), який одночасно став і останньою сторінкою іноземної воєнної інтервенції на територію Росії. Росія пішла на серйозні поступки, погодилась на відторгнення території Західної України і Західної Білорусії. Вони переходили під управління Польщі. Росія зобов’язалась виплатити Польщі 30 млн. крб. золотом за участь Польщі в господарському житті Російської імперії.
Зі свого боку уряди країн Заходу і, перш за все, Англія обіцяли надати Росії допомогу у відбудові народного господарства, розуміючи під цим реставрацію капіталістичного строю в Росії. Д. Ллойд Джордж у 1920 р. визнавав, що їм не вдалося відновити капіталізм у Росії з допомогою сили, але він висловлював надію на “врятування Росії з допомогою торгівлі”. Першою спробою з їх боку реалізувати це завдання було запрошення радянської Росії в 1922 р. до участі в роботі Генуезької міжнародної економічної конференції з участю усіх європейських держав.
Уряд радянської Росії дав згоду на пропозицію країн Заходу. В. Ленін при цьому попередив урядові кола країн Заходу, що їх спроби нав’язати умови Росії як переможеній країні – безперспективні. Одночасно уряд радянської Росії висловив бажання забезпечити тривалий мир і налагодження тісних економічних і дипломатичних відносин з іншими державами на основі рівноправності і взаємності.
Як відомо, представники країн Заходу на конференції поставили питання про визнання Росією усіх фінансових зобов’язань царського і Тимчасового урядів щодо іноземних держав і осіб, а також про повернення або компенсацію націоналізованої власності іноземців у Росії. Пропонувалось організувати особливу “комісію радянського обов’язку” і надати статус особливого режиму іноземцям на території Росії , отримати “право повної свободи, не виключаючи свободу найму і звільнення робітників на тих підприємствах, що їм належали до революції”. Вимога скасування монополії зовнішньої торгівлі також була пред’явлена Росії. Ці вимоги стали умовою з боку країн Заходу визнання і нормалізації відносин з Росією.
Радянська Росія, не проявивши достатньої виваженості, не тільки відхилила на конференції ці вимоги, але й висунула свої вимоги щодо відшкодування збитків, вчинених арміями країн Заходу на території Росії під час воєнної інтервенції.
Таким чином, обидві сторони діалогу в Генуї – країни Заходу і радянська Росія – стали на шлях конфронтації в міжнародних відносинах, яка не припинялась між ними упродовж всього міжвоєнного періоду.
На Гаазькій конференції (15.06 – 20.07. 1922 р.) на жаль, зближення позицій не відбулося. Спроби делегації Росії встановити контакти з окремими делегаціями країн Західної Європи, як це мало місце в Рапалло з Німеччиною, були заборонені США. Міжнародна ізоляція радянської Росії стала реальністю.
За таких умов процес об’єднання незалежних радянських республік в єдину державу став цілком виправданим і необхідним. Зовнішня політика радянської Росії на цьому напрямку своєї діяльності досягла бажаної мети. Після значної політичної, дипломатичної підготовчої роботи РНК РРФСР з РНК незалежних соціалістичних республік 30 грудня 1922 р. в Москві почав роботу І Всесоюзний з’їзд рад, в роботі якого взяли участь делегації від України, Білорусії, Закавказьких республік і РРФСР. На ньому було проголошено про утворення нової союзної держави – СРСР. З цього часу почався процес трансформації зовнішньополітичних відносин Росії з радянськими республіками у внутрішньополітичні відносини.
Причиною утворення СРСР була спільність політичних, економічних, військових інтересів. СРСР проголосив нові цілі і нові принципи своєї зовнішньої політики. Основним завданням зовнішньої політики СРСР було створення найбільш сприятливих умов для відбудови і подальшого розвитку народного господарства країни. Офіційними принципами для реалізації цього фундаментального завдання було проголошено бажання на рівноправних основах реалізовувати принцип мирного співіснування держав з різним політичним і соціально-економічним устроєм, дотримуватись політики невтручання в їх внутрішні справи, а усі проблеми, що могли виникати, вирішувати шляхом переговорів, а не війни.
Першим, чого на змогла досягти Росія, але досяг СРСР в реалізації своєї зовнішньополітичної доктрини, – вихід із міжнародної ізоляції шляхом дипломатичного визнання. З утворенням СРСР змінилося геостратегічне положення Росії.
Проблема дипломатичного визнання нового державного об’єднання, що виникло на євразійському континенті, була досить непростою. Світове співтовариство йшло на її вирішення з певною пересторогою і навіть побоюванням. Відчуженість, що сталася внаслідок революції в Росії, потім спроб окремих урядів Європи військовою силою відновити в Росії дореволюційний лад – все це з роками згладжувалось. Тим більше, що і керівництво СРСР практично змирилося з тим, що світова соціалістична революція не відбудеться найближчим часом.
Це змусило керівництво СРСР зменшити спроби втручання у внутрішні справи інших держав. Окрім того, об’єктивні потреби розвитку як на Сході, так і на Заході Європи вимагали співробітництва і, перш за все, в економічній області. Усе це, разом взяте, на 1924 рік зробило реальністю факт дипломатичного визнання СРСР. Першою визнала СРСР Англія. Потім – Австрія, Греція, Швеція, Данія, Франція (як державу, яку визнало