Оскільки Німеччина взяла курс на підготовку до війни, то на зовнішню політику було покладене завдання домогтися того, щоб не повторився варіант Першої світової війни, коли вона повинна була воювати на двох фронтах: Західному і Східному.

У європейських політиків складалось враження, що Німеччина готує напад на СРСР. Тим більше антикомуністична риторика німецької пропаганди неначе це підтверджувала. Тому вони особливо не перечили проти такої можливості. Навпаки, Англія і Франція ради зміцнення своєї безпеки здійснювали заохочувальні кроки, які об’єктивно підштовхували агресію Німеччини на Схід.

Німеччина, заключивши у листопаді 1937 р. таємну угоду з Англією, 11 березня 1938 р. здійснила насильницьке приєднання Австрії, що було ще одним порушенням Версальського мирного договору. Муссоліні на цей раз заявив, що Австрія – німецька держава № 2. Як бачимо, і цей крок Німеччина здійснила не в одиночку.

1938 рік став роком завершення підготовки Німеччини до війни. На цей час уже існувало рішення про напад на СРСР, орієнтовно в 1943-1945 рр. Для вирішення цієї проблеми Гітлер поставив перед військовою промисловістю завдання виробляти більше зброї, ніж усі європейські країни, нейтралізувати Польщу, використати потенціал сільського господарства Чехословаччини та Австрії.

Пошук союзників для вирішення проблеми оволодіння Європою розпочався ще з підписання Антикомінтернівського Пакту. З часом в ряди союзників Німеччини з різних причин потрапили Румунія, Угорщина, Словаччина, Фінляндія. Безрезультатно закінчились переговори Німеччини з Іспанією і Болгарією, які утримались від воєнного союзу з Німеччиною.

Черговою після Австрії жертвою Німеччини стала Чехословаччина. 29 вересня 1938 р. в Мюнхені між Гітлером, Муссоліні, Чемберленом і Даладьє було підписано угоду про передачу Німеччині Судетської області Чехословаччини. У березні 1939 р. німецькі війська окупували всю територію Чехословаччини. Як бачимо, і Чехословаччина стала жертвою Німеччини при підтримці вище названих політичних діячів.

Німеччина змусила Литву відмовитись від Клайпедської (Мемельської) області, направивши їй ультиматум 22 березня 1939 р.

Жертвою німецького фашизму мала стати і Польща. Але це уже, як відомо, був початок Другої світової війни, про що у нас буде йти мова у спеціальній лекції.

Таким чином, в основі зовнішньої політики Німеччини на першому етапі 1920-1932 рр. були спроби політичного вирішення міжнародних проблем з сусідніми країнами. Керівництво Німеччини вступало в переговори з ними з питань політичного, економічного і військового співробітництва. Йому вдавалось досягти вигідних для Німеччини договорів.

Для реалізації цілей зовнішньої політики на другому етапі фашисти мали потужні органи міністерства закордонних справ, кадровий потенціал. Вони нехтували усіма раніше існуючими нормами міжнародних відносин. Своєю політичною зброєю вони обрали зрадництво, шпигунство, обман, наклепи, інтриги, підкуп, замахи і т. д. Вони не жаліли коштів на підкуп преси, оплати таємних агентів і т. д.

Фашистська Німеччина виступала під прапором боротьби з комунізмом, що забезпечувало їй постійну підтримку з боку керівництва США, Англії, Франції та інших країн.

Німеччина позбулася Версальського мирного договору з допомогою тих же рук, що його підписували: урядів Англії, Франції, перш за все.

Література:

Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.