Відмова Англії від принципу вільної торгівлі і перехід на позиції протекціонізму відіграло позитивну роль для зміцнення торгових можливостей англійських підприємців. Цей курс на імперській конференції 1932 р. в Оттаві був доповнений поблажливою системою митних тарифів. Згідно цього рішення Англія зобов’язувалася допускати на свій ринок без оподаткування митами значну частину товарів домініонів, приблизно 80% імпорту. Решта 20% мали оподатковуватися незначними митами. До того ж Англія зобов’язувалася підвищити ввізні мита на аналогічні товари держав, які не входили до Стерлінгового блоку, і перш за все, на американські і німецькі товари.

Домініони взяли на себе адекватні зобов’язання. У роки економічної кризи відбулось розбалансування цін. Англійські товари залишалися дорогими, а товари домініонів впали в ціні. Це викликало протести національної буржуазії домініонів. Уряди Англії – і лейбористські, і консервативні, рішуче придушували такі протести.

Таким чином, становище в Європі, у зв’язку з приходом до влади в Німеччині фашистів, різко загострилася. Для Англії належало вирішити ряд складних питань, а саме: якими мають бути відтепер англо-італійські, англо-німецькі англо-французькі, англо-радянські і англо-німецькі відносини? Лідери консервативної партії (правлячої) не мали єдиної точки зору на ці проблеми. Між Чемберленом, Галіфаксом, Саймоном, Хором, з одного боку та Іденом, Кренборном, Сесілем, Черчіллем, з другого боку, виникли серйозні розбіжності. Вони розходились з Чемберленом не в питанні кінцевих цілей, а в питанні методів, які застосовувалися для досягнення кінцевих цілей. Вони підтримували антирадянський курс Чемберлена, але були проти безоглядної довіри до Гітлера і Муссоліні.

По-перше, і ми про це уже говорили в попередній лекції, керівництво Англії вирішило, що найбільш повною мірою інтересам їх національної безпеки відповідає невтручання у внутрішні справи Німеччини та Італії. Ця лінія не змінилась навіть після відновлення в Німеччині загальної військової повинності, італійсько-ефіопської війни, демілітаризації Німеччиною Рейнської області.

По-друге, зовнішньополітичний курс Англії був спрямований на умиротворення агресивних держав. Найяскравішим підтвердженням цього курсу була Мюнхенська угода.

По-третє, антирадянський курс досяг такої вершини, що його можна було порівняти хіба що з періодом 1917-1920 рр. Правда, в цей час була одна суттєва відмінність, яка полягала в тому, що Англія сама була не готова і не хотіла вести війну проти СРСР. На цей раз вона своєю політикою щодо Німеччини підштовхувала, намагалась спрямувати її агресію на Схід.

Антикомунізм не дозволив консерваторам, лібералам і лейбористам побачити загрозу фашизму і для самої Англії. Саме тому не сталося і не могло статися коаліції з СРСР ради утвердження системи колективної безпеки в Європі. Навіть спроба США вступити з Англією в переговори про колективну безпеку в Європі були відхилені Чемберленом. Він заявив: ”Не лізьте в наші справи. Німеччині потрібно дати все, чого вона хоче, якби тільки був мир“.

Давайте підведемо риску під нашим аналізом зовнішньої політики Англії у міжвоєнний період висловлюванням трьох політичних діячів того часу. Чемберлен заявив після Мюнхена, що віднині гарантований мир нашому поколінню. У. Черчілль так охарактеризував наслідки зовнішньої політики Англії у міжвоєнний період: “Самодовільна дурість і безапеляційність англійців відіграли певну роль у розв’язанні Другої світової війни”. Гітлер дав свою оцінку діяльності Чемберлена: “Я зрозумів цих брудних черв’яків Даладьє, Чемберлена в Мюнхені. Вони надто боягузи, щоб напасти. Вони не підуть далі оголошення блокади”.

Література:

Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.