Перебіг подій в останній третині XV ст. показав помилковість Іванового рішення. Туреччина посилювала тиск на ті держави Балкан, які ще не визнали її зверхності, й перевага султана над Венецією ставала дедалі відчутнішою. Від 1474 р. османи неодноразово здійснювали напади на венеційські залоги на території Зети. Іван Црноєвич самовіддано боровся на боці своїх заступників, проте турки зрештою захопили ключовий пункт на узбережжі — Скадар, а згодом і Жабляк, разом з яким під їхнім контролем опинилася практично вся Зета. Іван Црноєвич утік до Венеції, звідки без особливого успіху звертався до правителів сусідніх держав по допомогу в боротьбі проти султана.

Црноєвичу пощастило тимчасово повернути собі свою державу: після смерті султана Магомета II в травні 1481 р., скориставшись загостренням внутрішньополітичної ситуації в Османській імперії, Іван підняв повстання в Зеті й знову проголосив себе її правителем. Не сподіваючись на реальну підтримку християнських держав, він у 1482р. визнав зверхність султана, чим спричинив різке невдоволення Венеції.

Відносини Зети з Венецією поліпшуються влітку 1490 р., коли Іван звернувся до Сенату Республіки Святого Марка з проханням дозволити його синові Джурдже взяти шлюб з венеційкою. Дозвіл було одержано, але Іван не встиг побачити сина одруженим: у липні того ж року він раптово помер.

Сини Івана Црноєвича — Джурдже та Стефан — не мирилися один з одним й у своїх змаганнях спирались на різні зовнішні сили: перший на Венецію, другий — на Османську імперію. Спочатку Зетою правив Джурдже, залежність якого від держави-заступниці була значно більшою, аніж за часів його діда та батька. У 1496 р. Джурдже виїхав до Венеції, а керувати Зетою почав Стефан, який цілком підпорядковувався османам. У 1498 р. його з невідомих причин заарештували за наказом турецького губернатора Скадара; намісником володінь Црноєвичів султан призначив турецького субашу. Однак це тривало зовсім недовго: вже у березні 1499 р. Зету приєднано до Скадарського санджаку (адміністративної області). Остання сербська держава остаточно втратила незалежність і потрапила під владу Порти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Дринов М. Южные славяне и Византия в Хвеке. Москва, 1876.

2. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963.

3. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

4. Макушев В. Задунайские и Адриатические славяне. Санкт-Петербург, 1867.

5. Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.

6. Ровинский П. Черногория в ее прошлом и настоящем. Санкт-Петербург, 1888.