у змагання місцевих феодалів за верховну владу. В ході цієї боротьби одна частина боснійської знаті спиралася на підтримку османів, інша шукала союзу з Угорщиною. На союз із Угорщиною сподівалися й останні боснійські королі, котрі правили у 1421—1463 рр. — Тертко II, Стефан Томаш І, Стефан Томашевич. їхнім наймогутнішим противником виступав південно-боснійський феодал Степан Вукчич Косач. За допомоги турків він домігся у 1448р. самостійності від центрального боснійського уряду, а його новий титул ("герцог святого Сави") дав Південній Боснії нову назву — Герцеговина.
Загарбання турками Константинополя збентежило боснійську знать. Заручившися підтримкою папи Римського, король Стефан Томашевич відмовився сплачувати османам данину. У відповідь на це Мехмед II у 1463 р. рушив з військом на Боснію. Найважливіше місто Бобовац здалося туркам без бою. Незабаром у полон потрапив і сам боснійський король, якому за наказом султана відтяли голову. Така сама доля спіткала й багатьох воєвод. Трохи більше місяця знадобилося туркам, щоб остаточно підкорити Боснію, і майже стільки ж — угорцям, щоб відбити у турків два північно-боснійські міста — Яйце і Сребрениця. Ці останні осередки сербської державності існували до початку XVI ст. Падінням у 1528р. Сребрениці завершилося загарбання турками Сербії.
ЛІТЕРАТУРА
Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 9, 11.
История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963.
Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987. Погодин А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1909.
Погодин А. Л. История Сербии. Санкт-Петербург, 1909.
Разин Е. А. История воєнного искусства: В З т. Москва, 1957. Т. 2.