У результаті літньої операції Червоної Армії дві найбільші групи армій Німеччини – “Центр” і “Північна Україна” – були розгромлені. Червона Армія завершила звільнення України, Білорусії, Молдавії.

Німці надавали великого значення утриманню Прибалтики, адже вона прикривала Східну Прусію, забезпечувала свободу дій німецького флоту, а Німеччину – продуктами харчування.

15 серпня 1944 р. силами трьох Прибалтійських фронтів почався наступ у напрямку Риги. 25 серпня уже була звільнена Естонія. Німці почали відводити свої війська у Східну Прусію. Наступ радянських військ під Ригою був зупинений. 15 жовтня 1944 р. Рига була звільнена від німецької окупації.

Бої в Заполяр’ї вели війська Карельського фронту (ком. К. Мерецков) у взаємодії з Північним воєнно-морським флотом (ком А. Головко). Головна мета наступу радянських військ, що почався 7 жовтня, оволодіти Петсамо (Печенга). 15 жовтня радянські війська оволоділи Петсамо і розвинули наступ на Норвегію. 25 жовтня вони зайняли норвезьке місто Кіркенес – важливу воєнно-морську базу на Крайній Півночі. На цьому бойові дії радянських військ у Заполяр’ї припинилися.

Успіхам радянських військ у 1944 р. сприяли бойові дії партизан на окупованій німцями території. З наближенням радянських військ піднімався моральний дух населення, воно активно включалося в боротьбу з фашистами. В той же час бойовий дух німецької армії, яка воювала з партизанами, різко падав. Особливо це мало місце в словацьких, угорських і румунських частинах.

Партизани в нових умовах виконували і нові завдання: не допускали руйнації або вивезення важливих об’єктів у Німеччину, брали безпосередню участь у бойових діях Червоної Армії.

На кінець 1944 р. з визволенням радянської землі припинилась діяльність партизан і підпільників на території СРСР. Більшість з них вступили в Червону армію, чимало залишилось на звільненій території і прийнялись за відбудову народного господарства. Частина радянських партизан взяла участь у боротьбі за звільнення народів Європи. У 1944 р. 1-а Українська партизанська дивізія (ком. П. Вершигора) вела бойові дії на території Польщі, брала участь у Словацькому повстанні 1944 р. Радянські партизани діяли також на території Угорщини, Румунії.

Література:

Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.