увінчалися успіхом. Войовничі, невибагливі протоболгари, що вправно володіли луком, шаблею, списом, становили велику загрозу для візантійців. Кіннота протоболгар складалася здебільшого з важкоозброєних вершників.
Союзниками протоболгар у їхніх війнах з Візантією виступила значна частина слов'янських племен. Це зближення, перед лицем візантійської небезпеки, племінної знаті двох народів прискорило оформлення спільних державних структур. Утворилася слов'яно-болгарська держава, яка відіграла велику роль у переможній війні з візантійцями. У 681 р. Константин IV уклав з Аспарухом мирний договір. За умовами договору імператор визнавав нову державу і зобов'язувався сплачувати Аспаруху щорічну данину.
ЛІТЕРАТУРА
Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 7-8.
Горина Л. В. Социально-экономические отношения во Втором Болгарском царстве. Москва, 1972.
Зайцев Б. П., Чувпило А. А. Из истории символов государственного суверенитета Болгарин // Болгарский ежегодник. Харьков, 1994. Т. 1.
История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1. История южных и западных славян. Москва, 1979.
Історія південних і західних слов'ян. Київ, 1987.
Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963.
Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987.
Литаврин Г. Г. Болгарин и Византия в XI— XII вв. Москва, 1960.
Погодин А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1910.
Разин Е. А. История воєнного искусства: В 3 т. Москва, 1957. Т. 2.
Раннефеодальные государства на Балканах. VІ-ХІІ вв. Москва, 1985.
Тортика А. А. Некоторые проблемы этнической истории и археологии протоболгар // Болгарский ежегодник. София, 1996. Т. 2.