РЕФЕРАТ

На тему:

Заселення слов'янами балканського півострова

Після перших випадкових і безсистемних наскоків на візантійські володіння на Балканах слов'янські племена поступово починають захоплювати й утримувати певні території. Невдовзі процес воєнної інфільтрації слов'ян, особливо до центральних і західних провінцій Візантії, набув нової якості. Так, у 550—551 рр., згідно з тогочасними візантійськими хроніками, вони вперше залишилися зимувати на захопленій території. Іоанн Ефеський, наприклад, повідомляв про розселення слов'ян і початок освоєння ними земель у Фракії, Фессалії тощо. Внаслідок вторгнення 580 р. слов'яни захопили чимало міст, укріплень і територій, де оселювалися "вільно, безбоязно, як на своїх власних". Невдовзі нові переселенці "розбагатіли, володіючи зброєю, золотом, сріблом та великими табунами коней...".

Згодом цілеспрямована масова міграція перетворюється на головний спосіб колонізації слов'янами багатьох візантійських провінцій на Балканах. Як правило, їй передували досить масштабні воєнні кампанії з метою захоплення укріплених міст і знищення залог, що призводило зрештою до ліквідації наявної на цих територіях системи управління. Так, у 584 р. згадуються спроби освоєння слов'янами захоплених ними земель поблизу Фессалонік і намагання оволодіти цим містом, другим за значенням у Візантії. У 586 р. зафіксовано чергову невдалу облогу Фессалонік, але вже аваро-слов'янськими силами. На територію Візантії слов'янські племена вторгалися на різних ділянках дунайського кордону, проте найчастіше це відбувалося неподалік від місця впадіння Моравії в Дунай. Саме через це "вікно" до імперії проривались слов'яни з Паннонії. Після захоплення аварами фортеці Сингидун воно значно "розширилося". Інші слов'янські племена спочатку поступово "накопичувались" у Дакії, а потім переправлялися через Дунай у районі Залізних Воріт і в гирлі Тимоку.

У колонізації балканських провінцій Візантії, що розгорнулася на початку VI ст., брали участь і представники віддалених регіонів, заселених слов'янами. Це підтверджують як знайдені там багаті скарби, так і тотожність частини типонімів і гідронімів з географічними назвами, поширеними на великих просторах Центральної та Східної Європи.

У другій половині VI ст. (особливо за правління імператора Анастасія) зростає кількість нових слов'янських переселенців, які, перетинаючи Дунай, рухались на південь у двох напрямах: на Солунь (Салоніки), до Егейського моря, та в Істрію і Далмацію, до Адріатичного моря. Внаслідок цієї міграції вже в середині VII ст. слов'яни становили більшість населення Фракії та Іллірії.

Тимчасом багато слов'янських племен і далі перебували під протекторатом Аварського каганату. Авари, згідно з угодою, укладеною за правління імператора Фоки, виступали як гаранти територіальної цілісності імперії та її захисники від нападів слов'ян. Але насправді, отримуючи частину здобичі та залишаючись фактичними господарями дунайських кордонів Візантії, аварські кагани були заінтересовані в продовженні їхніх воєнних акцій. До того ж саме завдяки підтримці слов'янських племен авари розраховували зміцнити свої позиції на Балканах і розширити сферу свого впливу аж до сгейського та адріатичного узбережжя.

Зростання загрози з боку Персії і необхідність нейтралізувати "підступних" аварів спонукали імператора Іраклія підписати союзницьку угоду з булгарськими племенами кутригурів. Однак уже після перших сутичок з аварами булгари визнали себе васалами каганату, хоча ця залежність і не була тривалою. Булгарський хан Курт (584—642) взявся розбудовувати власну державу. Результатом зміцнення відносин з Візантією стало прийняття Куртом християнства у 616 р. Невдовзі імператор надав йому ранг патриція.

Улітку 626 р., скориставшись успіхом Персії, війська якої досягли берегів Боспорської протоки, авари спробували захопити Константинополь. Невдала облога столиці й нищівна поразка аварських військ призвели до ослаблення влади аварів над залежними племенами. Це стало початком загального процесу занепаду могутнього колись каганату.

Невтішні для аварів результати воєнної кампанії поглибили суперечності зі слов'янами. Майже відразу значно ослабла залежність від каганату слов'янських племен, які жили на південь від Дунаю до Сави, а незабаром авари зовсім втратили владу над ними. В самому Аварському каганаті повстали слов'янські, булгарські та інші племена. Поступово авари втрачають провідну роль, яку вони досить тривалий час відігравали у Південна-Східній та Центральній Європі, а слов'яни стають найнебезпечнішими сусідами Візантії.

Скориставшися занепадом Аварського каганату розпочали боротьбу за свою незалежність слов'янські племена чеських і моравських земель. Повстання очолив франкський купець Само. Повстанці швидко ліквідували владу намісників і розгромили франкське військо, споряджене королем Дагобером на допомогу аварам. Слов'янська держава Само, створена повсталими, проіснувала понад три десятиріччя.

З початком занепаду Аварського каганату звільнились від його панування й булгарські племена. Хан Курт проголосив незалежність кутригурів, після чого вони замирилися зі своїми етнічними родичами утигурами. Згодом виник союз між булгарами, тюркомовними опогурами та фіномовними мадярами — таким чином, у Північному Причорномор 1 утворилася "Велика Булгарія ".

Водночас слов'янські племена почали активно освоювати володіння Візантії на Балканах. У праці "Про управління імперією" Константин Багрянородний вказував, що в VII ст. від Аварського каганату відпали передусім "кроати " (хорвати) в Далмації і слов'яни в Македонії. У 630—640 рр. Візантія зосередила увагу на відверненні загрози, що виходила від персів і арабів. За цієї ситуації в імперії просто не вистачало сил, щоб зупинити вторгнення слов'янських орд, які наводнювали Фракію, Македонію, Далмацію та інші землі.

Більшість постійних поселень на Балканах слов'яни заснували вже на рубежі VII ст. До 602 р. лише один регіон візантійських володінь залишався закритим для них — територія між Дунаєм і Балканським хребтом. Саме він незабаром перетворився на арену нескінченних воєнних сутичок між візантійцями, аварами та слов'янами. Візантійські стратеги розглядали цю територію як своєрідний форпост боротьби проти слов'янських вторгнень.

Однак найчисленніша