Важливим чинником етнополітичної історії цього періоду також виступала булгаро-антська держава на Балканах. Поширюючи свій вплив на південь, булгарські хани пильно стежили за ситуацією на півночі країни, що згодом призвело до їхнього зіткнення з мадярами в районі Бугу та Нижнього Подніпров'я.

Після вторгнення булгар до Південної Фракії (716 р.) Візантія уклала з ними договір, згідно з яким між обома країнами встановлювався новий кордон: від Бургаської затоки Чорного моря до річки Мариця, при цьому Адріанополь залишався у грецьких володіннях. Мир забезпечив стабільність північних кордонів імперії на тривалий час.

Булгари поступово відмовлялися від кочового способу життя — більшість знаті перетворюється на власників великих земельних угідь. Імовірно, що окремі анто-слов'ямські вожді також належали до нової аристократії, проте слов'яни залишалися в основній своїй масі селянами й працювали на землевласників.

Наприкінці VIII ст. зазнала змін ситуація на Середньому Дунаї, що продовжував контролюватися Аварським каганатом. У 791 р. король франків Карл Великий завдав поразки аварам і на сході досяг річки Драва. У 796р. його син Піпін Короткий розгромив аварів на річці Тиса, захопивши в полон їхнього хана та велику здобич. Для захисту свого королівства від можливих наскоків аварів франки заснували прикордонну область, що згодом дістала назву Австрія.

Прийняття у 800 р. Карлом Великим імператорського титулу стало подією міжнародного значення. На заході виникло нове державно-політичне утворення, на базі якого наприкінці X ст. постала Священна Римська імперія германської нації. Перемоги Карла над аварами мали для певної частини західних та південних слов'ян далекосяжні наслідки. Так, булгарські племена Паннонії, скориставшись ослабленням аварів, визволилися з-під їхньої зверхності й поновили стосунки зі своїми балканськими родичами.

У 803 р. аварам завдали ударів Карл Великий — із заходу, і булгарський хан Крум — зі сходу. Війна завершилася остаточним знищенням Аварського каганату, а його володіння поділили між собою франки і булгари. Останні загарбали землі по обох берегах Дунаю вгору за течією, аж до гирла Тиси. Лівий берег вище Тиси відійшов до франків, тоді як слов'янські племена на правому березі, аж до гирла Драви, визнали владу хана Крума.

Загибель Аварського каганату справила велике враження на весь тогочасний слов'янський світ. У Київській Русі навіть існувало прислів'я: "Вони згинули, як обри (авари) ". Водночас хан Крум після такої перемоги сприймався балканськими слов'янами як наступник могутнього колись каганату. Його володіння поширилися відтепер далеко на північ. Течія Тиси набула статусу неофіційного кордону між франкською і булгарською державами. Від верхів'їв Тиси кордон Булгарії повертав на схід, а в Східних Карпатах доходив до верхів'їв річки Прут. Далі проходив униз за течією Пруту на південь, до Леово, де знову повертав на схід і перетинав Бессарабію, сягаючи Дністра. У Бессарабії кордон був укріплений рівчаком та земляним валом. Уздовж течії Нижнього Дністра він продовжувався до Чорного моря, досягаючи гирла Дніпра. Слід зазначити, що землі Молдавії та Південної Бессарабії, які ввійшли до складу булгарської держави, протягом багатьох століть населяли переважно слов'яни (анти). У Південній Бессарабії, імовірно, розташовувався булгарський гарнізон, завданням якого було стежити за пересуванням мадярів і слов'ян у районі Дунаю.

Крім зміцнення кордонів на північ від Дунаю, хан Крум приділяв багато уваги реорганізації армії та адміністративним реформам, метою яких було ослаблення булгарської аристократії — бойлів (бояр). Він вирішив підвищити статус слов'янських, старійшин (жупанів), надавши їм різноманітні пільги та повноваження. Слов'янська мова набула широкого вжитку серед оточення Крума. Армія збільшилась за рахунок входження до неї слов'янських загонів.

Після смерті Крума (814) булгари продовжували наступ на візантійські володіння. Так, хан Огортаз переніс свою ставку на південь, ближче до балканських гірських проходів, а також щоб стежити за розвитком подій у Південній Фракії. У 821 р. завершилося будівництво ханського палацу на річці Тука. Нова столиця дістала слов'янську назву — Преслав.

Загроза серйозних ускладнень у відносинах з франками привернула увагу булгарського проводу до кордонів на північному заході країни. Після падіння Аварського каганату слов'янські племена Сремського регіону між Савою і Дунаєм визнали владу булгарського хана, а слов'янські громади хорватів на захід від Срему підкорилися франкам. У 818 р. сремські слов'янські племена звернулися до франкського короля Людовіка з проханням прийняти їх під свою зверхність, а у 819 р. хорватський князь Людевит повстав проти нього. Згодом слов'янська верхівка Срему приєдналася до Людевита з метою створити власну державу. Проте у 822 р. франки придушили повстання, а Срем, разом з іншими теренами хорватів, опинився під їхньою владою.

У 827 р. розпочалася франксько-булгарська війна. Війська булгар піднялися на кораблях угору Дунаєм та Дравою. Слов'яни ліквідували франкську адміністрацію і замінили її на булгарську. Лише 832 р. сторони уклали мирну угоду, згідно з якою булгари підтвердили свої права на Срем, до них відійшла також фортеця Сингидун.

ЛІТЕРАТУРА

Вернадский Т. В. Древняя Русь. Москва, 1996.

Восточная Европа в древности и средневековье: язычество, христианство, церковь. Москва, 1995.

Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая Степь. Москва, 1989.

Дринов М. С. Южные славяне и Византия в X в. Санкт-Петербург, 1875.

Дринов М. С. Заселение Балканского полуострова славянами. Санкт-Петербург, 1883.

Истрин В. А. 1100 лет