З приходом до влади в Німеччині націонал-соціалістів посилилася небезпека для державної цілісності Франції. Об’єктивно перед нею постало завдання пошуку союзників для протидії Німеччині. Міністр закордонних справ Франції Л.Барту розпочав здійснення заходів для гарантування безпеки Франції. Але ц 1934 р. він був убитий терористом. Його наставник П.Заваль у 1935 р. підписав договір із СРСР і Чехословаччиною про взаємодопомогу.

На муніципальних виборах у травні і червні 1935 р. Французькі ліві домоглися значного успіху, внаслідок чого 48 партій і організацій Лівого стримання об’єдналися у Народний фронт. У липні 1935 р. прихильники Народного фронту організували у Франції масові антифашистські демонстрації.

Значного успіху Народний фронт домігся на виборах у палату депутатів у квітні-травні 1936 р. Уряд Фронту очолив соціаліст Леон Блюм.

Демократизація урядового курсу Франції знайшла своє втілення у низці соціальних заходів та законів. Ці зміни і нововведення відповідали інтересам усього народу. У міжнародних справах Л.Блюм виступав ініціатором політики невтручання у внутрішні справи інших держав. У березні він запропонував зробити “перепочинок” у реалізації програми Народного фронту, а червні 1937 р. був змушений подати у відставку.

Його наступником став радикал Шатан за правління якого фашистські організації спробували вчинити новий заколот. Вони мали детальний план захоплення влади і встановлення фашистської диктатури на чолі з такими діячами, як Петен, Вейган та ін.

У квітні 1838 р. до влади повернувся Е.Даладьє, котрий виступив проти програми Народного фронту. Партія радикалів вийшла з Народного фронту. Кабінет Е.Даладьє схвалив надзвичайні декрети, згідно з якими були збільшені податки, скасовано 40-годинний робочий тиждень. Підприємці стали зменшувати заробітну плату і виступати проти колективних договорів. З ініціативи ЗКП 26 листопада 1938 р. у Франції відбувся Національний день протесту проти наступу реакції. Було проведено 24-годинний страйк, на який уряд відповів запровадженням надзвичайного стану. Почалися масові звільнення з роботи службовців та робітників.

Основним завданням зовнішньої політики Франції у перші післявоєнні роки була боротьба за гегемонію на Європейському континенті. Намагаючись отримати якомога більше репарацій від Німеччини, Франції все ж змушена була під тиском Англії і США йти на поступки. У відповідності з “планом Дауеса” та “планом Юнга” французький уряд позбавлявся контролю за виплатою репарацій, а їх суми було зведено до мінімуму. Після Локарнської угоди 1925 р. Франція була змушена вивести війська з Рурської області.

Головним досягненням зовнішньої політики Парижа 20-х років вважалися Локарнські угоди 1924 р., які гарантували безпеку Франції. З її ініціативи у 1927 р. в Парижі був підписаний міжнародний договір про заборону війни, відомий під назвою “пакт Бріана Келлога”. Французький уряд наполегливо домагався створення міждержавного об’єднання “Пан-Європа”, яке повинне було забезпечити лідерство Франції на континенті.

В умовах зростаючої агресивності гітлерівської Німеччини і фашистської Італії у французькій зовнішній політиці спостерігались дві протилежні тенденції: одна – за поступки Німеччині та зближення з нею, інша – за консолідацію антифашистських сил. Вони породжували суперечливі, невиважені кроки офіційного Парижа. Так, Лді Барту шукав шляхів до об’єднання антифашистських сил і збереження незалежності Франції. З його ініціативи Франція приєдналася до Східного пакту за участю Польщі, СРСР, Чехословаччини, Фінляндії, держав Прибалтики та Німеччини.

П.Заваль, який змінив Барту на посаді міністра закордонних справ, схилявся до співпраці з Німеччиною. Це не принесло успіху.

Реваншизм, який посилився з приходом гітлерівців до влади, змусив Францію шукати нових союзників. У 1935 р. П.Лаваль змушений був підписати франко-радянський пакт про взаємодопомогу, підготовлений Л.Барту Спроба створити антигітлерівський союз за участю Франції, Англії та СРСР наприкінці 30-х років успіху не мала. Радянський Союз, як відомо, підписав з Німеччиною пакт про ненапад, поховавши останню надію на створення системи колективної безпеки в Європі.

ЛІТЕРАТУРА:

Внешняя политика СССР. 1917-1945 гг. Сборник документов. Т.3. М., 1944, с. 23-24. Із радіограми Керзона...

Табун Ж. 20 лет дипломатической борьбы. М., 1960, с. 97-98. Сполучені Штати Америки.

Всесвітня історія. Новітні часи. 1914-1945. К. Видавництво “Генеза”. 2000, с. 52-72.

Хрестоматия по новейшей истории. Документы и материалы. Т.1. М., 1960, с. 338-339, 375-376, 524.

Хрестоматия по новейшей истории. Документы и материалы. Т.2. М., 1960, с. 496-497.