Буржуазно-демократичний рух захопив і другі німецькі держави. Щоб виграти час для розправи з ним королі і князі дали свою згоду на скликання Установчих зборів у Франкфурті на Майні. Установчі збори, які були складені з депутатів всіх німецьких держав повинні були дати Німеччині єдину Конституцію.

Франкфуртські збори не оправдали надій німецької демократії. Чим далі розвивались події, тим все більше виявлялись непримиренні протиріччя, які роздирали ліву і праву частину Зборів. Врешті німецька буржуазія перейшла на сторону крайньої реакції. Озброєна буржуазна гвардія стала стріляти в робітників. Селяни дали себе заспокоїти обіцянками відміни феодальних повинностей.

Замість того, щоб діяти ліва частина зборів втягнулась в безконечні дискусії. А коли революція була придушена, Франкфуртські збори були просто розігнана.

3. Конституція Прусії 1850 року. В травні 1848 року відбулись збори в пруські Національні збори, які підготували проект Конституції і який був затверджений в 1850 році. Нова пруська Конституція стала констатацією контрреволюції.

Вона створила дві палати з законодавчою владою. Нижня палата була виборною, верхня створювалась по королівському указу з принципів князів.

Законодавча влада палат паралізувалась абсолютним вето короля. Помимо абсолютного вето на постанови палат конституція представляла королю законодавчу ініціативу. Він залишався главою виконавчої влади. Королю не заборонялось розпускати парламент стільки разів, скільки йому заманеться.

Міністри уряду не були підзвітні ландтагу, вотум недовір'я їм був не страшний. Назначав і зміщував їх король.

Конституція 1850 року не була залишена і деяких демократичних прав і свобод. Разом з тим було зроблено все для того, щоб ці свободи залишались явними. Свобода зібрань, наприклад, дозволялась тільки при умові збиратись в закритих приміщеннях.

Отже по своєму змісту це була конституція абсолютної монархії.

4. Об'єднання Німеччини. В другій половині ХІХ ст. Прусія стала єдиним сильним конкурентом Австрії в Німецькому Союзі, так як мала саму могутню армію - (на армію тратилось 22 млн. Талерів з 51 - в цілому бюджеті. Також з початку ХІХ ст. була введена загальна військова повинність.

В 1866 році Прусія виграла війну з Австрією, яка була затіяна із-за герцогства Гольштейн. З цього часу надії буржуазії на об'єднання Німеччини були покладені на Прусію. Вісмарк, старався оправдати ці надії. Він не сумнівався в тому, який має бути шлях до об'єднання "не речами, не постановами, а кров'ю і залізом".

Об'єднання Німеччини було необхідною умовою її буржуазного розвитку. Воно було оправдано єдністю мови її культури. Це об'єднання могла здійснитися двома шляхами. Першим шляхом революції, яка повинна була би привести до великонімецького союзу. Але цей шлях не вдався. Це об'єднання піло другим шляхом. Зробившись самою міцною державою, Прусія вирішила створити єдину імперію по пруському взірцю. Важливу роль в цьому завданні відіграв перший міністр Прусії поміщик Отто фон Вісмарк. Він говорив, що "я скористаюсь з того, щоб об'явити війну Австрії, знищу Німецький Союз, підкорю своєму впливу середні і мілкі держави і створю єдину Німеччину під верховодством Пруссії".

Цей план втілювався в життя. Розгром Австрії знищив Німецький Союз. Замість нього Прусія створила ПН-Німецький Союз держав. В 1867 році Союз одержав конституційне упорядкування. Управління ним здійснювалось президентом в особі пруського короля, канцлером і двома палатами, з яких - нижня - рейхстаг - вибиралась загальним правом.

За межами Союза залишались південнонімецькі держави. На шляху до їх насильницькому об'єднанню в рамках єдиної імперії стояла Франція - поява великого і сильного сусіда було для Франції неприємлемим.

В 1870 році Прусія одержала накінець можливість спровокувати війну з Францією, розгромивши французьку армію. Прусія предоставила південно-німецьким державам право вибору відносно свого упорядкування. Південно-німецькі держави виявили бажання ввійти до складу єдиної Німецької держави. В 1871 році Німецька Імперія одержала конституцію.

5. Конституція 18711 року. Згідно Конституції 1871 року в склад Імперії входило 22 монархії (серед них Прусія, Баварія, Саксонія).

Конституція наділяла їх деякою долею незалежності, але в дійсності то був союз, в якому не було неформальної рівності.

Главою Імперії був король Прусії. Йому присвоювався титул Імператора. Він був главою збройних сил Імперії, призначав імперських чиновників, включаючи главу - союзного канцлера.

Верхньою палатою Німецької Імперії являвся бундесрат. Члени його назначались урядами держав. (причому від Прусії в бундесраті було 17 представників з 58 (решта складали від одного до шести депутатів). Конституція представляла бундесрату законодавчу владу і значну долю виконавчої влади.

Нижня палата носила назву рейхстаг. Він вибирався спочатку на три, а з 1887 року на п'ять років. Законодавча Ініціатива рейхстага, так як і виконавча влада, була незначною. В тому випадку, коли рейстаг відклоняв законопроект, уряд міг обійти цю перепону, проводячи через бундесрат перейменований указ з цим же змістом.

Рейстаг вибирався загальним чоловічим виборчим правом при таємному голосуванні. Досрочний розпуск рейстага міг бути здійснений простою постановою бундесрата.

Імперський уряд був представлений в єдиній особі - канцлера. Кабінету міністрів не існувало. Міністри які відали визначеним колом питань знаходились у підпорядкуванні канцлера.

Отже конституція 1871 року була реакційна по духу і змісту.

Наслідком політичної ситуації, яка склалась в Німеччині, було те, що феодальні землеволодіння не були ліквідовані в ході буржуазного розвитку, вони одержали можливість приспособитися до цього розвитку, надовго зберігши напівфеодальні риси. Кріпацтво пеперостало в капіталістичну експлуатацію на землях поміщиків.

6. "Винятковий закон" проти соціалістів. Об'єднання Німеччини сприяло швидкому розвитку промисловості країни. Разом з індстр. Розвитком швидко зростав і робітничий клас. Німецька соціал-демократія стала ведучою партією в світовому пролетарському русі. В 1877 році за соціалістичних