В боротьбі проти робітничого руху Бісмарк вдався до мір кримінальної і адміністративної репресій. Він провів через парламент так званий "винятковий закон" проти СД. - 1878 році. Тюрма і великі грошові штрафи загрожували кожному за членство в організації, яка мала своєю ціллю знищення існуючого ладу шляхом СД, соц. Або комуністичних спрямувань.

На основі "Виняткового закону" уряд добився тюремного ув'язнення для 1500 членів партії, 1300 періодичних видань партії були заборонені.

7. Утворення Австро-Угорщини і початок світової війни.

Вигнан. З Німеччини ослаблена в політичному і військовому відношенні Австрія залишалась все однозначною європейською державою.

Як і в минулі віки вона продовжувала утримувати і експлуатувати величезні слов'янські території - Чехію, Моравію, Словаччину, Хорватію, Сілезію, Буковину, Галичину і Угорщину.

Революція 1848 року охопила і Австрію. Революція знищила монархію, але реакція як і в Німеччині перемогла і тут. Проте в 1850 році вона втратила Ломбардію з Італією, а в 1866 році потерпіла поразку у війні з Прусією.

Намагаючись утримати Імперію, яка розпадалась, Австрія представила незначні права по управлінню Чехії, приласкала Угорщину, представивши в 1867 році внутрішню автономію. Угорщина одержала право на свої законодавчі органи, на свій уряд. Спільні справи Австрії і Угорщини повинні були вирішуватись з допомогою делегацій від двох представницьких органів, які скликались щорічно.

Імператор Австрії об'являвся одночасно і королем Угорщини і , таким чином, об'єднав в своїй особі дві частини двоєдиної Імперії. Офіційно її назва стала Австро-Угорщина.

Обділена в колоніальному відношенні Німеччина рвалася до перемоги світу. Зовнішня політика Бісмарка і його послідувачів заключалась в колоніальних захопленях в Африці, нечуваній жорстокості і звірствах в Китаю, неприйнявши інциденти і провокації проти Франції.

Накінець вбивство австрійського ерцгерцога (наслідника) в Сараєво дала бажаний повід до війни. Всі імперіалістичні держави взяли в ній участь, але ініціатива належить Німеччині.

В цій війні Німеччина потерпіла нищівної поразки. Імперія рухнула. Зникла і Австро-Угорщина як держава, яка брала участь у війні на стороні Німеччини.

Арабський халіфат

виник у ІІVст. На Аравійському півострові в результаті розпаду первіснообщинного ладу, тобто родоплемінних відносин у арабів. Створена в 662 році релігійно- політична община Мухамеда розповсюдила владу Іслам на Аравію, Іспанію, Північну Африку, Єгипет, Сірію, Іран, Ірак, Персію, держави Середньої Азії, Північну Індію. Ця величезна Імперія проіснувала до ХІІІ ст. і відома як А.Х

Його історію можна розділити на слідуючі основні періоди: розклад родоплемінного ладу; (VІ - VІІ ст.), 2. Завойовні війни і створення арабської імперії халіфат Омейядів (662-750 рр.). 3. Падіння Омейядів, лахаліфат Абасидів (Багдадський халіфат і його розпад (750-1258).

В VІ-VІІ ст. араби соціально диференціювались. Виділились окремі роди, клани і племена. В Мецці рід Омейядів очолив караванну торгівлю. Загальноплеменні пасовиська захопили власники крупної рогатої худоби. Так появилась знать.

Складенню держав також диктувалося необхідністю боротьби з Іраном і Візантією, так як Іран і Візантія суперничали за Іемен, який був розположений в південній Аравії і в якому уже в першому тисячолітті до н.е. склалась висока землеробська культура, який був найбільш розвинутою державою. В 572 році був підкорений Іраном і Візантією.

В процесі цієї боротьби племена на Аравійському півострові об'єдналися і початок цього об'єднання положив засновник мусульманської релігії Мухамед, який був бідним паступахом і вже в цей час став пророкувати єдиновірство, виступав проти знаті. Переслідуваний нею він в 622 році втік з Меки в м.Ярсіб який потім стали називати містом пророка - Медіною. 622 рік став для мусульманів священним роком - роком запровадження Ісламу. Проповіді і пророцтва Мухамеда після його смерті були зведені в єдину книгу, яка одержала назву Коран.

В Медині до Мухамеда прийшли духовна і світська влада. Іслам і його сторонники утверджували свою владу і не тільки проповідями, але і силою зброї. Між Мединою і Меккою розгорілась боротьба, в якій перемогла Медина. Родова знать признала Мухамеда. Був завойований і Йемен.

В 632 році Мухамед помер, а його наступники продовжували завойовувати території, які продовжувались до 751 року. Отже склалась держава з центром спочатку в Мецці і Медіні, потім в Багдаді.

Після смерті Мухамеда між знаттю розгорілась жорстока боротьба за владу. В 662 році в результаті жорстокої боротьби до влади прийшли Омейяди, які правили державою майже сто років. Їхнє правління відзначалось швидким збагаченням аристократії, військових начальників, посиленням експлуатації підкорених народів а також багаточисельними збройними повстаннями рядових арабів і підкорених народів. В 750 році Омейяди потерпіли поразку в результаті повстання арабських племен, іранських селян рабів і феодалів, яке переросло в громадянську війну. Халіфат очолила династія Абасилів. Столиця в Дамаску була перенесена в спеціально побудоване місто Багдад (столиця якої держави є тепер Багдад?)

Суспільний лад: панівний клас - халіфи, намісники і військові начальники. В склад панівного класу входили також і верхушки підкорених народів, які прийняли мусульманство (по Корану всі люди ділились на правовірних і неправовірних).

Селяни в халіфаті складали основний податний прошарок, причому становище селян-мусульман було більш важким.

Високо була розвинуте в халіфаті міське життя. Це були міста з великими центрами торгівлі ремесла і культури. Панівним класом міст були феодали. Великим впливом користувались корпорації богословів і закони торговців, які об'єднувались навколо шкіл богослов'я і права - медресе.

Дуже великий процент суспільства складали раби, які поділялись на челядь, військових слуг і рабів використовуваних в виробництві.

Державний устрій: Верховне правління було зосереджено в руках халіфа і його намісників. При Абасидах появилась посада візиря, якому