Індивідуальна робота на тему:

Вплив природних факторів на розміщення осередків стародавніх цивілізацій

План

Причини виникнення перших цивілізацій:

А) неолітична революція;

Б) перехід до осілого способу життя;

В) освоєння металів, ускладнення суспільних відносин, матеріальної та духовної культури.

Найдавніші землеробські культури.

Перші міста.

Цивілізація Шумеру.

Цивілізація Давнього Єгипту.

Цивілізація долини Інду.

Цивілізація Давнього Китаю.

Мінойська цивілізація.

Спільні геокліматичні умови виникнення давніх цивілізацій.

Висновки.

Цивілізаційний розвиток людства розпочався порівняно нещодавно, особливо у порівнянні з тим шляхом, який подолало саме життя на Землі. Але він змінив обличчя нашої планети, а людина стала головним фактором, який впливає на неї.

Сама цивілізація – продукт розвитку більш ранніх стадій існування людського суспільства. Так, Генрі Морган поділив історію на три великі періоди: дикунство, варварство і цивілізацію. Ця періодизація дещо застаріла, але відображає у своїх головних рисах роль людини у навколишньому світі, яка постійно зростає. Цивілізація відображає якісно новий ступінь розвитку суспільства, матеріальної та духовної культури, і неможлива без певних передумов.

Головним чинником, що сприяв виникненню перших цивілізацій, був перехід від привласнюючи до відтворюючих форм господарювання – неолітична революція. Люди помітили, що з розсипаних зерен диких злаків через певний проміжок часу виростають нові рослини. Спочатку вони просто поверталися до старих місць, де могли натрапити на такі випадкові «поля», а згодом стали спеціально засівати придатні ділянки. На перших порах примітивне господарство не могло повністю забезпечити потреби общини, тому продовжувало існувати збиральництво. Воно і на попередніх етапах було найстабільнішим джерелом їжі.

Вчені стверджують, що вперше землеробство зародилося ще 11 тис. років тому на Ближньому Сході. Першою територією, де відбулася доместикація рослин, був так званий Плодючий півмісяць – територія, що простягалася від Сирійської пустелі до плоскогір'їв Анатолії та сучасного Ірану. Там росли дикі злаки – ячмінь і пшениця – які легко було збирати і вирощувати. Крім того, клімат був надзвичайно сприятливим для землеробства.

Поступово починається освоєння різних сільськогосподарських культур у різних регіонах Землі. 9 тис. р. до. н. е. було освоєно гарбуз, перець (Мексика), огірок, мигдаль (Таїланд), сливу (Сирія), 8 тис. р. до н. е. – горох, чечевицю (Таїланд), льон (Туреччина), 7 тис. р. до н. е. – квасолю (Ірак), рис, боби, маїс, картоплю (Мексика), 6 тис. р до. н. е. – виноград (Мексика), просо (Індокитай), 5 тис. р. до н. е. – чай (Китай), 3 тис. р. до н. е. – овес (Північна Америка), жито (Китай), 1 тис. р. до н. е. – сою (Центрально-Східна Європа).

З тих пір людина більше не одомашнювала рослини, а виводила все нові сорти існуючих. Для посіву відбиралися найбільші зерна, які давали все більший і більший врожай, а його якість – все кращою і кращою.

Академік Микола Іванович Вавилов досліджував походження сучасних окультурених рослин і встановив центри їх поширення. Він стверджував, що рослини були освоєні на певній території, а звідти поширювалися на інші землі. Ця теорія є справедливою для більшості сучасних сільськогосподарських культур.

Паралельно із землеробством виникло скотарство. Мисливці випадково або навмисно приносили додому молодих тварин, яких вирощували спеціально на забій. Людина першою одомашнила собаку 10 тис. р. т., потім – кіз, овець, корів. Спочатку скотарство було придомним, але з його розвитком виникла потреба у більших пасовиськах. Скотарі були вимушені вести кочовий спосіб життя, пересуваючися за своїми стадами. Так відбувся перший великий суспільний поділ праці на землеробство і скотарство, і, відповідно, племен на землеробські та скотарські.

Землеробство потребувало осілого способу життя, який сприяв подальшому розвитку людства. Осілі племена навчилися будувати постійні житла, винайшли глиняний посуд, стали виготовляти тканини, створювали досконаліші знаряддя землеобробітку. Ускладнювалося суспільне життя, виникла сусідська община, в якій вже почалося класове розшарування. Землеробство приносило ще й надлишковий продукт, який міг накопичуватися в окремих людей – з'являється приватна власність. Крім того, надлишковий продукт став предметом спочатку обміну, а потім торгівлі. Покращення умов життя спричинило перший в історії демографічний вибух. З'явилися перші великі поселення, протоміста. Тобто землеробські племена першими перейшли у фазу цивілізації.

Ще однією важливою передумовою виникнення цивілізацій було освоєння металів. У IV тис. до н. е. майже одночасно у різних містах Азії, Північно-Східної Африки та Європи людина відкриває для себе золото, мідь, срібло, свинець, олово. Ще з V тис. до н. е. була відома саморобна мідь, яку обробляли холодною ковкою. У наступному тисячолітті навчилися нагрівати самородки, щоб їх легше було кувати; також починається виплавка металів з руди. Проте металеві знаряддя не повністю витіснили кам'яні, тому III-IV тис. до н. е. називають енеолітом (мідно-кам'яним віком).

У V тис. до н. е. виникають перші землеробські культури. До них відносяться натуфійська культура (сучасна Палестина), убадійська та урукська (Месопотамія), бадарійська, амрійська, герзійська (Єгипет), Телль-Хассуна і Телль-Халафа (Ірак), індуська (Індія) тощо. Вони зробили ще одне дуже важливе відкриття – навчилися будувати іригаційні системи, завдяки яким можна було контролювати цілорічний рівень зрошування земель і обробляти землі, які не затоплювали паводки.

Перші міста з'явилися на Землі дуже давно, ще до виникнення писемності і переходу до ери металів. Вони виникали зі зручно розташованих поселень, які поступово розросталися. Першим містом вважається Єрихон, який виник у VIII тис. до н. е. на перехресті торгівельних шляхів. Тут сіль і бітум (смолу) з Мертвого моря обмінювали на бірюзу, мушлі каурі та обсидіан (вулканічне скло). Єрихон був вже обнесений стіною заввишки 5 м і