Одна із сербських армій, очолювана генералом Р. Путником, уже через кілька днів після початку війни (10—11 жовтня) розбила турків у битві під Куманово. Протягом наступного місяця серби здобули ще кілька блискучих перемог у битвах під Прилепом, Бітолем та ін., оволоділи територією всієї Старої Сербії та Македонії; окремі підрозділи вийшли на узбережжя Адріатичного моря, захопивши порти Леш і Драч.

Вдалими були дії й інших союзницьких армій, що змусило Туреччину піти на переговори, котрі закінчилися підписанням у Лондоні мирної угоди (1913), за якою вона відмовлялася практично від усіх своїх європейських провінцій, крім частини Фракії, Константинополя та проток Босфор і Дарданелли.

Визволені з-під турецької влади території поділили між: собою країни-переможниці. Частину цих територій приєднала до себе Сербія, її здобутки могли б бути й більшими, та Австро-Угорщина доклала чимало зусиль, щоб обмежити сербський вплив.

Відень вимагав від Сербії відвести її армії з Адріатичного узбережжя, погрожуючи навіть оголосити війну у разі невиконання цієї вимоги. Аналогічні вимоги були поставлені й перед Чорногорією. Наступним кроком у цьому напрямі стало проголошення незалежності Албанії (28 листопада 1912 р.) під патронатом та за безпосередньої участі Австро-Угорщини, — мета якого полягала знову ж таки в недопущенні Сербії до моря.

Одразу після тріумфального для балканських країн завершення війни з Туреччиною загострилися суперечності між Сербією і Болгарією, що призвело влітку 1913 р. до воєнного конфлікту між ними. Цей конфлікт увійшов до історії під назвою Друга Балканська війна, її учасниками стали Сербія та Греція, з одного боку, і Болгарія, з іншого. Невдовзі у війну проти Болгарії вступила також Румунія.

Війну розпочали болгари, підбурювані Австро-Угорщиною. 17 червня без попереднього оголошення війни болгарські війська здійснили напад на сербів та греків. Ситуація для Сербії стала критичною, проте після перемоги в битві на річці Брегалниця, яка тривала вісім днів, їй вдалося перехопити ініціативу. Серби перейшли в наступ і вступили на болгарську територію. Болгарія змушена була розпочати переговори, які закінчилися підписанням 28 липня 1913 р. в Бухаресті мирного договору, згідно з яким Сербія одержала велику частину Македонії.

Перемога Сербії у Другій Балканській війні ще більше зміцнила її позиції, поставивши на порядок денний питання про об'єднання в одній державі всіх історичних сербських теренів, а також про створення південнослов'янської держави, до складу якої увійшли б і "австрійські" слов'яни.

ЛІТЕРАТУРА

Балканы в конце XIX — начале XX века. Очерки становления национальных государств и политической структуры в Юго-Восточной Европе. Москва, 1991.

Донченко С. Й. Развитие сербской государственности и Россия. 1878—1903. Москва, 1996.

История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.

История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

Очерки истории культуры славян. Москва, 1966.

Павлюченко О. В. Россия и Сербия. 1888—1903. Дипломатические отношения, общественные связи. Киев, 1987.

Шемякин А. Л. Идеология Никели Пашича. Москва, 1998.

Яровий В. І. Історія західних та південних слов'ян у XX ст. Київ, 1996.