РЕФЕРАТ
На тему:
Внутрішня та зовнішня політика Речі Посполитої в період династії Ваза
Нову династію в Речі Посполитій запо-чаткували вибори на польський престол у 1587 р., на яких обраній фактично двох королів. Примас (глава католицької цер-кви) Станіслав Карнковський проголо-сив королем шведського принца Сигізмунда, якого підтримувала шляхта. Два дні по тому королем проголосили й ставленика сенату — ав-стрійського ерцгерцога Максимшана Габсбурга. Обидва ко-ролі заприсяглися "Генріховим артикулам" І вирушили на ко-ронацію до Речі Посполитої. Однак ватажок шляхти, канцлер І великий коронний гетьман Ян Замойський, що командував армією, зайняв Краків І не впустив туди Максиміліана та йо-го прибічників У грудні 1587р. Сигізмунда ПІ Ваза коронували польським королем І великим князем литовським (1587-1632). А через кілька тижнів Замойський розбив під Бичиною війська ерцгерцога.
На нового монарха покладалися великі надії. По матері він був Ягеллоном, а тому поляки сподівалися, що Сигізмунд НІ керуватиме країною відповідно до принципів, запро-ваджених його великими пращурами. Проте в перші роки свого правління, Сигізмунд Ваза вважав своє перебування в Польті та Литві за тимчасове явище і мріяв про ті часи, коли він посяде трон у себе на батьківщині. У 1592 р., після смерті свого батька — короля Яна III — він таки дістав титул короля Швеції і вирушив туди на коронацію. Після коронації, залишивши намісником свого дядька, Сигізмунд повернувся до Польщі.
Прагнення молодого монарха зберегти обидві корони викликали в польському суспільстві підозру й нагадували про поведінку Генріха Валуа. Серед поляків навіть поширювалися чутки про існування в Сигізмунда III планів передати трон у Речі Посполитій Габсбургам, щоб заручитися підтримкою Австрії його прав на шведський престол. Багатьом шляхетським політикам не подобалося й те, що король оточив себе прибічниками зміцнення королівської влади й намагався ослабити роль сейму в країні. Крім того, він призначав на державні посади тільки католиків, обмежуючи при цьому права протестантів. За Сигізмунда ПІ в Речі Посполитій посилився вплив єзуїтів, а нова столиця Польщі — Варшава — перетворилася на оплот католицизму.
На початку XVII ст. невдоволення урядовою політикою спричинило антикоролівський збройний заколот (рокош), який очолив краківський воєвода Міколай Зебжидовський. На з'їздах рокошан лунали голосні вимоги скинути Сигізмунда III з престолу за його замахи на шляхетські вольності. Однак у битві під Тузовим у 1607 р. королівські війська розбили заколотників. Проте заворушення в суспільстві тривали. Король був змушений оголосити амністію учасникам рокошу, а його керівники навіть отримали щедрі дарунки. Сигізмунд III удруге заприсягся "Генріховим артикулам" і начебто відмовився від планів зміцнити особисту владу.
Тим часом, за відсутності Сигізмунда у Швеції, його дядько-регент захопив владу у свої руки. Шведський парламент формально позбавив Сигізмунда корони, але запропонував її його синові за умови, що той оселиться в Швеції і там виховуватиметься. Сигізмунд відхилив цю пропозицію і вирішив довести права на шведський трон за допомогою зброї. Претензії польських Ваза на шведський престол і прагнення шведів захопити Балтійське узбережжя призвели до серії польсько-шведських воєн, перша з яких розпочалася вже у 1600 р.
Ініціаторами війни були шведи. Спочатку вони захопили Лівонію до Двіни, але незабаром польсько-литовські війська відкинули ворога. Найзначнішим бойовищем цього етапу війни стала битва з участю великого гетьмана литовського Яна Ходкевича, котрий у 1605 р. під Кірхгольмом розбив шведські війська, що кількісно втроє переважали поляків. Тільки в 1622 р. воєнні дії тимчасово припинились, і в Мітаві було укладено перемир'я, за яким до Швеції відійшли землі на північ від Двіни.
Чергова польсько-шведська війна 1625—1629 рр. є одним із епізодів Тридцятилітньої війни (1618—1648). Річ Посполита не брала прямої участі в Тридцятилітній війні, хоча й співпрацювала з католицьким табором, зокрема з Габсбургами. У 1625 р. армія шведського короля Густава Адольфа напала на Жмудь і захопила порти в Прусському герцогстві та Королівській Пруссії. Незважаючи на перемогу в морській битві під Олівою (1627) і кілька переможних битв на материку, поляки не змогли відтіснити війська противника. Укладене між Польщею і Швецією у 1629 р. Альтмарське перемир'я закріпило за останньою загарбані в Прибалтиці та Помор'ї землі. За правління сина Сигізмунда III — Владислава IV (1632—1648) — сторони підписали в 1635 р. ще одне перемир'я в Штумсдорфі. Згідно з ним Польща повертала собі гирло Вісли, але за Швецією залишалася Лівонія.
Вестфальський мир, яким завершилася Тридцятилітня війна, зберігав за Швецією загарбані нею в ході війни території, зокрема Західне Помор'я зі Щецином і о. Рюген. Бранденбург захопив Слупсько-Кошалінське Помор'я, Саксонія — частину Сілезії.
У той самий час, коли Сигізмунд доводив своє право на шведську корону, в Росії, у зв'язку зі смертю останнього Рюриковича, розгорнулася боротьба за московський трон. Польські магнати вирішили втрутитися в цю боротьбу й підтримали Лжедмитрія, який видавав себе за "чудом урятованого" сина покійного царя Івана IV Грозного. У 1604 р. князі Вишневецькі та сандомирський воєвода Є. Мнішек організували військовий похід на Москву з метою посадити самозванця на царський престол. Під час боїв московський цар Борис Годунов помер. Лжедмитрій захопив Москву і прийняв титул царя. Рік по тому жителі Москви повстали проти поляків. Самозванець загинув, а його прибічники опинились у в'язниці або втекли до Польщі.
Царем проголосили ватажка московського повстання Василія Шуйського. Новий цар мусив боротися ще з одним самозванцем, Лжедмитрієм II, котрого цього разу підтримали магнати Р.
