У черговій війні з Річчю Посполитою Швеція прагнула завоювати все балтійське узбережжя й перетворити Балтійське море на своє "внутрішнє озеро". Влітку 1655 р. дві армії Карла Густава вторглись зі Щецинського Помор'я до Великої Польщі, а з території Лівонії — до Литви. Серйозного опору жодна з них не зустріла. У Великій Польщі ополчення, очолюване познанським воєводою К. Опалинським і калішським воєводою А. Грудзинським, капітулювало і здало провінцію шведам. У Литві великий гетьман Януш Радзивілл уклав із загарбниками договір, згідно з яким Велике князівство Литовське приєднувалося до Швеції. Шведи захопили Варшаву й розгромили під Жарновом королівську кінноту під проводом короля Яна Казимира (1648—1668). Монарх із міністрами й двором покинув країну і переховувався у Сілезії. Капітулював Краків. За чотири місяці ворог загарбав майже всю Польщу. Карл Густав дістав допомогу від своїх спільників — бранденбурзького курфюрста Фрідріха Вільгельма, котрий як прусський герцог формально вважався васалом Речі Посполитої, а також від трансильванського князя Ракоці.

Поступово до боротьби зі шведськими інтервентами та їхніми союзниками береться простий люд. Розгортається партизанський рух, який у Польщі очолив майбутній гетьман Стефан Чарнецький, а в Литві — Павел Сапега. Польських патріотів на боротьбу з ворогом надихнула героїчна шеститижнева оборона Ченстоховської твердині, яку шведи так і не змогли захопити. Укладення перемир'я з Росією і вступ її у війну зі Швецією дали змогу патріотичним польським силам згуртуватися й потіснити шведів. У ході воєнних дій вдалося відвоювати більшість захоплених шведами польських земель. Сили обох сторін були виснажені, і в травні 1660 р. в Оліві (поблизу Гданська) Польща і Швеція підписали мирний договір. За Олівським миром поляки визнавали втрату більшої частини Лівонії, але це тільки оформлювало де-юре становище, що склалося після Штумсдорфського перемир'я. Водночас Ян Казимир відмовився від претензій на шведський трон. Швеція своєю чергою зобов'язалася не перешкоджати Польщі у веденні вільної торгівлі на Балтійському морі.

Побічним наслідком війни 1655—1660рр. стало звільнення від васальної залежності Прусського герцогства. Ще на початку XVII ст. Річ Посполита могла приєднати до себе герцогство, але Сигізмунд III шукав підтримки Бранденбурга в розв'язанні російських і шведських справ і тому не зробив цього, давши згоду на перехід герцогського титулу до бранденбурзької гілки Гогенцоллернів. Незважаючи на те, що бранденбурзький курфюрст як прусський герцог вважався васалом Речі Посполитої, він допомагав Карлу Густаву, а коли поляки почали здобувати перемоги, перейшов на бік Яна Казимира. Фрідріх Вільгельм зобов'язався надати військову і фінансову допомогу Речі Посполитій у війні зі Швецією. За це він зажадав верховних прав на колишні володіння Тевтонського ордену. В 1657 р. у Біляві та Бидгощі були підписані трактати, що скасовували залежність прусських Гогенцоллернів від Польщі й визнавали суверенітет Східної Пруссії. З часом єдина бранденбурзько-прусська держава стала джерелом постійної загрози для Речі Посполитої.

У 1658 р., коли результати польсько-шведської війни вже не викликали сумнівів, Росія поновила воєнні дії проти Речі Посполитої. Безпосереднім приводом для війни стало підписання гетьманом Лівобережної України І. Виговським Гадяцької угоди. За нею Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали "Руське князівство", яке, поряд з Польщею та Литвою, мало посісти рівноправне місце в Речі Посполитій. У ході воєнних дій щастя інколи ще посміхалося полякам (перемоги під Полонкою в Литві, під Чудновим на Волині), але їхні сили вже було підірвано. Улітку 1664 р. розпочалися мирні переговори. У1667р. в с. Андрусово сторони уклали перемир'я, згідно з яким Річ Посполита відмовлялася від Лівобережної України та Смоленщини, до Росії відходив Київ. Ці умови підтверджував мирний договір, підписаний 1686 р. в Москві.

З вісімдесяти років правління династії База в Речі Посполитій майже сімдесят припали на війни. Вони підірвали політичну й економічну міць країни. Польща втратила прусського васала, Лівонію, Смоленську та Сіверську землі, Лівобережну Україну разом з Києвом, усього понад 10 % території. Тягар зовнішньополітичних і воєнних поразок став однією з головних причин, що змусили короля Яна Казимира в 1668 р. зректися престолу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Заборовский Л. В. Россия, Речь Посполитая и Швеїгая в середине XVII в.: Из истории международных отношений в Восточной и Юго-Восточной Европе. Москва, 1981.

2. История Европы. В 8 т. Москва, 1994. Т. 4. История Польши: В 3 т. Москва, 1955. Т. 2.

3. Кареев Н. Й. Падение Польши в исторической литературе. Санкт-Петербург, 1888.

4. Краткая история Польши. Москва, 1993.

5. Любавский М. К. История западных славян. Москва, 1917.

6. Островер Л. Й. Тадеуш Костюшко. Москва, 1961.

7. Україна і Польща в період феодалізму: 36. наук, праць. Київ, 1991.