Промисловість Канади продовжувала швидко розвиватися, її промислова продукція на 1945 р. виросла в 2,5 рази порівняно з 1939 р. Вона давала для країн антигітлерівської коаліції в 1944 р. 94% нікелю, 75% азбесту, 32% алюмінію. Канада поставляла Англії 72% необхідного їй бекону, 52% пшениці, 35% рибних консервів та ін. Окрім того, економіка Канади за роки війни випустила 15 тис. літаків, 50 тис. танків, бронемашин, 4 тис. воєнних кораблів. Цю продукцію вона постачала в Англію і Радянський Союз.

Радянський Союз усі промислові потужності спрямував для забезпечення фронту необхідною продукцією. У 1943 р. наступив перелом у випуску воєнної продукції і по кількості і по якості. У 1944 р. виробництво воєнної продукції в СРСР зросло порівняно з 1940 р. більш ніж у три рази. Воєнні витрати складали 52,2% проти 59,5% у 1943 р.

У 1944 р. на роботу в промисловість і будівництво було залучено більше 1 млн. чол. Всього в народному господарстві у 1945 р. працювало 28,3 млн. чол. Більше половини із них були жінки. Поступово відроджувалось сільське господарство, транспорт, промисловість у районах, звільнених від німецької окупації.

На початок 1945 р. воєнно-політична обстановка в Європі суттєво змінилася. Наближався час перемоги антигітлерівської коаліції держав. Проблеми післявоєнного устрою висувались на перший план. Нова зустріч глав держав антигітлерівської коаліції була вкрай необхідна.

Місцем конференції була обрана Ялта. Цій події передували візит 14 грудня 1944 р. в Москву посла Гарримана. Міністр фінансів США Г. Моргентау. направив у Білий дім проект плану, згідно якого СРСР надавався кредит у 10 млрд. доларів при 2% річних зі строком виплати у 35 років.

У. Черчілль займав далеко не дружню позицію щодо СРСР. Його більше турбувала доля Балкан, країн Східної Європи.

Ялтинська конференція голів урядів СРСР, США, Англії відбулась з 4 по 11 лютого 1945 р. Головним на ній було німецьке питання. Після поглибленого аналізу стану Німеччини і можливостей союзників було узгоджено нанести удар по Німеччині зі Сходу, Заходу, Півночі і Півдня. Воєнні дії мали бути припинені тільки після повної капітуляції Німеччини.

Кінцевим у цьому відношенні мала бути окупація Німеччини союзними арміями. Штаб Головного командування мав знаходитися в Берліні. Передбачалось і Франції виділити зону окупації.

Особливо було обумовлено, що в плани союзників не входить знищення німецького народу. Мв бути знищений лише фашизм. Німеччина мала виплатити репарації натурою у формі поставок обладнання, верстатів, акцій підприємств; щорічних поставок німецької продукції і використання праці німців.

Декларація про звільнену Європу передбачала погоджену політику держав і їх дії у вирішенні економічних, політичних проблем Європи на демократичних принципах. При цьому особливо наголошено на необхідності знищення залишків фашизму і створення власних демократичних органів. Брались під захист громадяни, які мали бути репатрійовані з Німеччини.

Учасники конференції всебічно розглянули польське і югославське питання: кордони, склади урядів, політична перспектива розвитку цих країн.

Одне із засідань конференції було присвячено створенню Організації Об’єднаних Націй (ООН). Основну роль у ній мали відігравати США, СРСР, Англія. Було запропоновано виступити фундаторами ООН Україні і Білорусії.

Перше засідання ООН мало відбутися 25 квітня 1945 р. в Сан-Фран-циско. Структура і процедура голосування також були узгоджені учасниками конференції. Передбачалось 5 постійних членів Ради Безпеки, їх консенсус при голосуванні.

Окремим питанням було розгляд можливості вступу СРСР у війну проти Японії. Радянський Союз підтвердив попередню домовленість у Тегерані, уточнивши при цьому політичні умови вступу у війну: повернення Курильських островів і Південного Сахаліну, збереження статусу Монгольської Народної Республіки.

Рішення Кримської конференції сприяли зміцненню антигітлерівської коаліції держав на заключному етапі війни і прискорили перемогу над Німеччиною. Конференція відбувалась в атмосфері взаєморозуміння і співпраці. На той час ще не були помітні “тріщини” в антигітлерівській коаліції. На найближчу перспективу вони були приречені до спільних дій.

Література:

Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.