Не дивлячись на це у січні 1963 р. збройні сили комунстів, які спочатку дотримувались татктики партизанської війни, вперше у відкритому бої перемогли війська Республіки В‘єтнам. Ці події прискорили падіння уряду Дьєму. У листопаді 1961 р. стався державний переворот, Дьєма було вбито і до влади прийшо тимчасовий уряд. До 1965 р. у Сайгоні відбулося 13 переворотів поки до влади не прийшов Ван Тхієу.

У в‘єтнамському вузлі поступово спліталися інтереси великих держав: Китаю, СРСР, США. Перший мав негласну домовленність з ДРВ про введення своїх військ у разі висадки американського десанту на Півдні. Лідер СРСР Микита Хрущов неодноразово заявляв про “готовність радянського народу виконати свій інтернаціональний обов‘язок. що братньої соціалістичної країни”. Американська адміністрація, у свою чергу, оголосила боротьбу з комуністичною експансією в усіх країнах світу.

У серпні 1964 р. втручання США переросло у війну проти ДРВ. У Токійській затоці (сучасна назва Балбо) короблі ДРВ напали на два американські есмінці. результатом токійського енциденту стало прийняття “Токійської резолюції” конгресом США, яка дала можливість американському президентові вдаватись до будь-яких дій у В‘єтнамі – аж до використання збройних сил.

Американські військово-повітряні сили почали бомбардувати “стежку Хо Ші Міна”. Однак незабаром командування зрозуміло, що ефективніше знищувати вантажі і транспорт у портах та містах ДРВ, ще до того, як вони потраплять у джунглі. З лютого 1965 р. літаки розпочали систематичні бомбардування міст ДРВ, а у березні на Півдні висадився американський десант. Узбережжя ДРВ отстрілювали війська з кораблів 7-го американського військового флоту.

У зв‘язку з загостренням радянсько-китайських відносин і орієнтацією в‘єтнамських комуністів на Москву, КНР відмовився подати обіцяну ДРВ допомогу. СРСР натомість підтримав її найсучасшійшею зброєю. Безвідплатна допомога ДРВ у роки війни коштувала Радянському Союзові щоденно 1,5 млню крб.

У квітні 1965 р. до В‘єтнаму прибули радянські ракетні підрозділи. У першому ж бою під Хайфоном радянськи ракетники збили 3 американськи літаки. У подальшому військові підрозділи СРСР були виведені з ДРВ.

На ті місця прибув кількатисячний контингант воєнних радників: за офіційними данними їх налічувалось 5 тис., за оцінками радянських ветеранів в‘єтнамської війни – 15 тис. чол.

Американський експедиційний корпус налічував близько пів мільона воїнів. Починаючи з 1965 р. у сухий сезон, який траває в Індокитаї з жовтня по березень, війська США та республіки В‘єтнам спільно проводили "стратегічні контрнаступи", однак они не принесли відчутних результатів. Пратизанські з‘єднання комцністів знищити не вдалось.

С 1966 р. проти сайгонського уряду почали виступати ьбуддисти, які становили більшість населення Південного В‘єнаму (до 10,5 млн. осіб із 15 млн. населення). Вони дедалі наполегливіше вимагали миру, дехто навіть спалював себе живцем, щоб привернути увагу світової громадськості.

Тим часом, американські війська продовжували бомбардувати Північний В‘єтнам, сподіваючись зламати волю ханойського уряду. Сухопутна армія США не перетинала 11-ї паралелі, проте бойові дії ставали дедалі масштабнішими. Мільонній сайгонській армії і 50-ти тисячному експедиційному корпусу США протистояло (за данними американського уряду) 50 тис. північно-в‘єтнамських вояків. І до 200 тис. солдатів національного Фронту Визволення.

Війна стала надзвичайно запеклою. Громанськість світу вразила акція взводу лейтенанта Коллі, якій розстріляв усіх жителів та спалив селище Сонгмі. За цей злочин офіцера було засуджено судом США.

У в‘єтнамській війни США вперше застосували кулькові бомби і напалм. Для знищення зелені джунглів застосовувалась токсична речовина (Оранж). Тяжки екологічні наслідки відчутні дотеперю

Проте ДРВ готова була до останку боротися проти іноземної агресії. 31 січня 1968 р. почався наступ північно-в‘єтнамських , який засвідчив, що сподівання США на перемогу марні.

На весні 1968 р. було досягнуто домовленості про початок попередніх переговорів, але переговорний процес виявился складним і тривалим. Президент Ніксон взяв курс на затягуванні переговорів і навіть розширив військові дії на Лаос і Камбоджу.

Хоча уряди цих країн заявили про свій нейтралітет. вони не спроможні були контролювати прикордонні з В‘єтнамом райони. Там активно діяли партизанськи загони Народно-революціонних партій Лаосу (комуністичних за своєю суттю) та компартії Камбоджі. Крім того через теріторію цих країн пролягала “стежка”.

Лише 16 січня 1969 р. в Парижі почала роботу конференція за участтю чотирьох делегацій: американської, південно-в‘єтнамської з одного боку, північно-в‘єтнамської та від Національного Фронту Визволення з іншого.

Тим часо під тиско світової горомадськості, широких верств населення у самих США американський уряд розпочав виведення американських військ із В‘єтнаму.

США витрачали на війну у В‘єтнамі 25-27 млрд дол. щорічно, отже в країні проходили широкомасштабні рухи проти вйні у В‘єтнамі. По всій країні розгорнулись марші і демонстрації, компанії відхилення від призиву в армію, і спалювання призивних карточок. Найбільш ярким проявом цього руху була облога військового відомства США, що продовжувалася на протязі декількох діб. Джонсон мусив оголосити згоду наведення мирних переговорів з ДРВ.

Нарешті в січні 1973 р. у Парижі було підписано угоду про припинення війни і відновлення миру у В‘єтнамі.

Залишившись один на один з комуністичними силами південно-в‘єтнамські війська невдовзі зазнали поразки. Маріонетковий режим, що залишився в Сайгоні після відходу американських військ наманався закріпити свої позійії, застосовував репресії, і підривав план мирного об‘єднання країни. Весною 1975 р. в‘єтнамські патріоти нанесли удар по Сайгону. не дивлячиь на мільонну армію, повнчсттю озброєнною американською технікою, антинаціоналістичний сайгонський режим упав під