проти племен бодричів очолив Генріх Лев, який у 1142 р. став герцогом Саксонії. Замість участі в Другому хрестовому поході йому та іншим північно-німецьким рицарям було дозволено здійснити хрестовий похід проти сусідніх слов'янських племен з метою їх християнізації. Похід хрестоносців на землі бодричів у 1147 р. зустрів масовий опір, який очолив князь Ніклот. На цей раз спроба підкорити слов'ян завершилася повним провалом. Ще досить тривалий час Ніклот згуртовував навколо себе різні слов'янські племена для супротиву німецькій експансії.
Проте "тиск на Схід" не припинявся. Черговий похід, який очолив Генріх Лев у 1160 р., завершився підкоренням бодричів. Князь Ніклот загинув у бою, а опір слов'ян було жорстоко придушено.
З більшої частини захоплених земель Генріх Лев у 1170 р. створив Мекленбурзьке герцогство, а решту поділили між собою інші учасники походу. Загарбники й надалі утискували і знищували слов'ян, відбирали в них землю та витісняли до місць, непридатних для нормального існування.
Проте опір полабських слов'ян тривав. У 1164 р. спалахнуло чергове повстання бодричів, яких підтримали інші племена. Повсталих очолив син князя Ніклота — Прибислав. Для протидії слов'янам Саксонія, Бранденбург і данці вирішили укласти воєнний союз. Князь Прибислав мусив відступити на північ, до узбережжя Балтики, звідки робив успішні наскоки на терени, загарбані німцями. Тоді Генріх Лев домігся підписання угоди з Прибиславом, у результаті якої в Примор'ї, між Лабою і Одрою, було створено напівзалежне слов'янське князівство, де насильно запроваджувалися католицизм та німецькі порядки.
Внаслідок продовження експансії, вже до кінця XII ст. полабські слов'яни остаточно втратили незалежність, а німці назавжди утвердилися між Лабою і Одрою.
Інакше розгорталися події на землях поморян. Уже наприкінці X ст. поморські слов'яни увійшли до складу ранньофеодальної Польської держави, а наприкінці XII ст. — до Священної Римської імперії, де були згодом остаточно асимільовані.
Тривала боротьба за право на існування, проти німецької експансії виснажила сили полабсько-поморських слов'ян. Нескінченні війни призвели до загибелі людей та самобутньої слов'янської культури, що розвивалася протягом століть у Центральній Європі. Після остаточного підкорення місцевої людності й загарбання її земель швидкими темпами відбуваються колонізація, понімечення й асиміляція.
ЛІТЕРАТУРА
Гильфердинг А. Ф. История балтийских славян // Собр. соч.: В 4 т. Санкт-Петербург, 1874. Т. 4.
Грацианский Н. П. Борьба славян и народов Прибалтики с немецкой агрессией в средние века. Москва, 1943.
Исследования по славяно-германским отношениям. Москва, 1971.
История южных и западных славян: Курс лекций. Москва, 1979.
Любавский М. История западных славян. Москва, 1918.
Нидерле Л. Славянские древности. Москва, 1956.
Повинский А. Балтийские славяне в борьбе с немцами в VIII—XII вв. Санкт-Петербург, 1877.
Седов В. В. Славяне в раннє средневековье. Москва, 1995.
Флоря Б. Н. Отношения государства и церкви у восточных и западных славян. Эпоха средневековья. Москва, 1992.
Формирование раннефеодальных славянских народностей. Москва, 1981.
Черниловский З. М. Возникновение раннефеодального государства у прибалтийских славян. Москва, 1959.