Реферат на тему:

Утворення та розвиток держави франків

Джерела вивчення розкладу родового ладу та становлення феодальних відносин у франків.

Джерела по історії варварських племен дуже різноманітні. З них чи не найважливіші – збірники звичаєвого права – правди. Однією з найдавніших є Салічна правда, складена салічними франками за правління Хлодвіга (кінець У – початок УІ ст. до н.е.). Салічна правда не найбільш рання, – Вестготська та Бургундська правди, очевидно, давніші. Але в ній найменше позначилось Римське право, хоча написана вона варваризованою латиною і рахунок штрафів йде на римські соліди і динарії.

Особливістю Салічної правди як джерела є чисельність її варіантів і різночитань. Справа в тому, що цей документ був у вжитку з У по ІХ ст., постійно переписувався і змінювався у ході переписок. Є понад 350 списків і компіляцій. А первісний текст, на жаль, до нас не дійшов, збереглись лише копії з нього, зроблені у УІІІ – ІХ ст.

Навколо Салічної правди точиться немало суперечок. Французький історик Фюстель де Куланж ще у ХІХ ст. був противником марки і маркової теорії і не вважав Салічну правду документом, що свідчить про соціальний устрій германців. У 1947 р. австрійсько-німецький історик Штейн в одному з журналів твердив про фальшивість Салічної правди. Він не брав до уваги різних варіантів правди і стверджував, що вона написана значно пізніше, в канцелярії Карла Лисого (ІХ ст.). На Заході ця точка зору не одержала підтримки як поверхова. А в радянській історіографії вона гостро критикувалась як буржуазна, реакційна спроба дискредитувати в науці цінний документ, що підтверджує непорушність марксистської періодизації історії і дає можливість прослідкувати перехід франків від родового ладу до феодального.

Рипуарська правда складена в області проживання рипуарських франків – по Рейну (УІ ст.). Текст її не є єдиним, а складається з кількох частин, але зведених до єдиної нумерації. Грошові штрафи не співпадають з Салічною правдою. При Карлі Великому була складена нова редакція і названа “Рипуарський закон, оновлений за часів Карла”.

У ІХ ст. записана Правда хамавів, у УІІІ ст. – Алеманська правда. Баварська, бургундська, саксонська, тюрінгська правди складені пізніше – за Каролінгів, але й вони фіксують звичаї, що склалися раніше. Серед більш пізніх джерел каролінгського періоду – т.з. капітулярії, що відображають різні сторони життя франкського суспільства. Це – законовавство королів, їх накази, тому тон їх більш категоричний. Грамоти – це документи, з допомогою яких оформлялись різного роду куплі-продажі-дарунки. Формули – це готові грамоти, в які треба було лише вписати дати та імена учасників контракту. Формули свідчать про типові юридичні випадки. До нас дійшли картулярії – зібрання грамот, часом багатотомні. Вони зберігались в монастирських архівах і здебільшого містили дарчі грамоти.

В грамотах відображено і прямий шлях до закріпачення. Є такі, де говориться про людину, що передає себе в рабство. Одночасно йде й процес відпуску рабів на волю. А в результаті утворювався клас залежних селян.

Поліптики – це опис церковних володінь. Були навіть такі взірці, за якими королівські посадові особи повинні були у фіксальних цілях описувати крупні помістя. За Каролінгів вийшов “Капітулярій про помістя” – настанови управителям королівських помість, що регламентують їх внутрішнє життя.

Про політичну історію свідчать хроніки та аннали – літописи. Найбільш відомі твори меровінгського періоду – “Історія франків в десяти книгах” Григорія Турського. Це досить об‘єктивний опис правління перших Меровінгів, але пронизаний клерикальними тенденціями.

Хроніка Фредегара – написана пізніше, в Бургундії. Опис доведений до 642 р. Є її продовження – до 768 р.

За Каролінгів були написані Лоршські аннали (це не те саме, що Великі Лоршські аннали або “Аннали Ейнгарда”). В них документи, де автор малює картину боротьби королів за централізацію.

Франкська держава Меровінгів і Каролінгів.

Варварські правди відображають не лише зросле майнове розшарування, але й закріплення землі у приватну власність як процес. У Салічній правді ще немає нічого про купівлю-продаж землі. Вона ще не була у приватній власності. А з часів “Едикту Хільперіка” вже й вона перестала належати роду і нею розпоряджались сім‘ї.

Політична влада завжди залежала від форми власності і захищала власність. З формуванням приватної власності родовий політичний лад себе вичерпав і королівства прийшли йому на заміну. Найбільшим і найсильнішим було королівство франків.

Франки жили спочатку за Рейном. Таціту були відомі їх племена – хамави, батави, сугамбри. “Франк” – збірна назва, виникла в середині ІІІ ст. і означає “вільний”, “відважний”. Франки поділялись на 2 великі групи: салічні (приморські) і рипуарські (берегові), що жили по Рейну.

Один з перших королів салічних франків – напівлегендарний Меровей, від нього і назва династії – Меровінги. Особливо зміцніло королівство за Хлодвіга (481 – 511 рр.). Історія його царювання докладно викладена в “Історії франків” єпископа Григорія Турського. У 486 р. Хлодвіг завоював всю північну Галлію з центром в Парижі, де правив римський магнат Сіагрій. Поблизу м. Суассон відбулась вирішальна битва. З цим же містом пов‘язана історія з вазою, відома вам зі школи – свідчення зростання ролі короля.

Сини і онуки Хлодвіга завоювали Бургундію, а потім і решту Галлії. За Рейном їм підкорилися Алеманія, Тюрінгія, Баварія і деякі племена саксів.

Наступники Хлодвіга широко роздавали королівські землі у вигляді т.з. бенефіція (дарунка, благодіяння) своїм дружинникам, які перетворювались на землевласників-вотчинників, що передавали землі своїм дітям