Світська і духовна знать укрупнювала свої володіння за рахунок селян. З метою захисту вони передавали свої ділянки церкві для захисту за певні оброки та панщину – прекарій (буквально: ділянка, надана на прохання). У ІІ половині УІ ст. в едикті короля Хільперіка встановлювалось успадкування землі і по чоловічій і по жіночій лініях – а це вже приватна власність.

Процес зникнення вільних селян відбувався не однаково в різних районах. В Австразії оформлення приватної власності затрималось (тут слабим був римський вплив). Тут общинники – вільні селяни відігравали велику роль.

Із скороченням фонду вільних земель у короля, зростанням знаті династія Меровінгів ослабла. Між її гілками почалися усобиці. У ній особливо виділились дві королеви – Брунгільда, дружина Сігіберта, короля Австразії і Фредегонда, дружина Хільперіка, короля Нейстрії. Брунгільда знищила десять принципів королівського дому, пережила свою суперницю Фредегонду і свого чоловіка Сігіберта і правила сама – спочатку від імені свого сина, а потім – від імені внуків, поки не була вбита.

Останніх Меровінгів ще за життя називали “лінивими королями”. У УІІ – УІІІ ст. вони вже не мали реальної влади. У Нейстрії, Бургундії й Австразії виділились майордоми. Колись так називали королівських дворецьких. Тепер це були правителі земель. Найсильнішими були австразійські майордоми, які спиралися на вільне селянство, з якого створювали численні військові сили.

У 687 р. майордом Австразії Піпін ІІ Герістальський розбив свого суперника майордома Нейстрії біля м. Тертрі і став правити королівством. Династія ж одержала назву від імені Карла Великого – найбільш видного її представника.

У УІІІ ст. над Франкською державою нависла загроза завоювання арабами. Син Піпіна Карл Мартелл (Молот), зустрів арабів біля м. Пуатьє у 732 р. Тут відбулась одна з найбільших битв, за яку Карл і одержав своє прізвисько. Арабів відтиснули аж до Піренеїв. Через 5 років араби знову зробили спробу проникнути в Галлію, але знову були розбиті.

Карл Мартелл провів військову реформу, зробивши ставку на кінноту. Селяни, що зубожіли і втратили незалежність, служити в кінноті не могли. Базою для такого війська стали рицарі (від нім. – вершник, “кінний солдат”), великі і середні землевласники. Карл Мартелл широко практикував військові бенефіції. Землі брав у знаті, що брала участь у заколотах. За військові бенефіції треба було обов‘язково служити у війську. Так закладались основи дрібнопомісного рицарства.

Піпін ІІІ Короткий ще вважався майордомом, а королями були Меровінги. Щоб змінити ситуацію, Піпін заручився підтримкою папи. В 751 р. на зборах знаті в Суассоні Піпіна було оголошено франкським королем. За наказам папи архієпископ майнцський Боніфацій учинив над Піпіном обряд мирропомазання. На знак вдячності Піпін здійчнив два походи проти лангобардів – противників римського папи, котрі загрожували захопити Рим. Папа одержав землі в центральній частині Італії. Так утворилась церковна папська область – держава, що зберігалась до 1870 р. У 1922 р. була відновлена держава Ватікан в Римі, її територія значно менша від тієї, що була в середньовіччі.

Карл Великий – син Піпіна Короткого, був королем з 768 по 814 р.р., - 46 років. Він брав участь у понад 50 походах, шляхом яких створив велетенську імперію. У 800 році папа Лев ІІІ, зацікавлений у зміцненні церковної влади у захоплених Карлом землях, коронував його імператорською короною.

Імперія Карла Великого проіснувала до 843 р. і була поділена його онуками на три частини. Це сталося у Вердені у 843 р. Історія утворення і розпаду цієї імперії є предметом вивчення на семінарському занятті.

Отже, франки в Західній Європі пройшли великий історичний шлях – від союзу племен до імперії, що розпалася, давши початки трьом великим європейським державам – Франції, Італії і Німеччині.

Список літератури:

Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. – М., 1983.

Всемирная история. – М., 1957.

Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.

Гутнова Е.В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.

Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С.Д. – М., 1972.

Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. – М., 1984.

История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. – Т. І-ІІ. – М., 1985, 1986.

Классы и сословия средневекового общества / Под ред. Удальцовой. – М., 1988.

Проблемы развития феодальной собственности на землю. – М., 1979.

Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. – М., 1976.

Феодальная рента и крестьянские движения в Западной Европе ХІІІ – ХV вв. – М., 1985.

История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.

История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.

Влась и политическая культура в средневековой Европе. – М., 1992.

Европейское дворянство ХVІ – ХVІІ вв.: границы сословия. – М., 1997.

Средневековая Европа глазами современников и историков: Книга для чтения в шести частях. – М., 1994. – Ч. ІV – V.

История средних веков. Европа. – Минск, 2000.

Кардини Ф. Истоки средневекового ріцарства. – М., 2000.

Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ вв.). – Ленинград, 1990.

Мировая культура. Средневековье. – М.: Алтейа, 1996.

Контамин Ф. Война в серние века. – СП (б): Ювента, 2001.