Такі талановиті французькі воєначальники як Дю Геклен, Рішмон і Клермон зуміли перейняти тактичні прийоми англійців. Класичний приклад - битва під Форміньї (1480), у якій французи артилерійським вогнем спровокували англійських піхотинців на стихійну атаку. Повторився Азенкур з точністю до навпаки. Показовий приклад і двох боїв Орлеанської кампанії: при Рувре (1428) і Паті (1429).

У першому випадку французам і шотландцям удалося настати супротивника зненацька, до того ж англійці рухалися в похідній колоні. Однак французька кавалерія також розтяглася на марші. Командуючий експедицією маршал Клермон, вирішивши дочекатися свої основні сили, упустив ініціативу й у підсумку потерпів поразку. При Паті ситуація повторилася, однак цього разу французи відразу перейшли в атаку і домоглися рішучого успіху.

Трохи спантеличує некритичний підхід більшості дослідників Столітньої війни до цифр утрат супротивників, зокрема , у битвах під Крессі, Пуат’є і Азенкурі, що пропонують хроністи.

Дельбрюк був, мабуть, першим, хто звернув увагу на явну невідповідність французьких і англійських втрат у зазначених битвах: 11500 француэов проти 200 англійців при Креси, 4500 французів проти декількох сотень англійців при Пуат’є.

Такий розпис утрат нам пропонує Ж. Фруассар у своїх "Хроніках". Однак, будучи французом по народженню і космополітом за духом, Фруассар пік свого свідомого життя провів при англійському королівському дворі. Тому, незважаючи на всі запевнення "писати правдиво", Фруассар не зміг уникнути у своїй роботі відомого англофільства. [9, 154]/

Міф про величезні людські утрати французької жандармерії спричинив за собою народження міфу про майже неймовірну влучність англійських лучників. Під пером белетристів і істориків, далеких від реалій військової справи, англійський йомен перетворився в казкового героя, те саме що Робіну Гуду або Вільгельму Теллю, з відстані в 200 метрів без особливих зусиль вражаючого лицаря в оглядову щілину забрала або в стики між латами. Менш же влучні стрілки не мудруючи лукаво, просто прошивали очеретяною стрілою закованого в сталь воїна наскрізь.

У дійсності, англійські лучники уражали не стільки самих лицарів, скільки їхніх коней. Крім того, потрібно пам'ятати, що стрілянина вироблялася залпами, дуже масовано, в основному "по площах" (при максимальній інтенсивності, бесприцільно, англійський лучник був здатний зробити 10-12 пострілів у хвилину, прицільно, у середньому , 6 пострілів). У такий спосіб на частку кожного кіннотника, що атакує, на "фінішній стометрівці" приходилося по кілька десятків стріл.

Проте, численність корпуса англійських лучників, їх дисциплінованість і готовність до рукопашної сутички попсували, у прямому і переносному значеннях, чимало крові французькому лицарству. До самого закінчення Столітньої війни французька армія могла протиставити англійському "частоколові" лише раптові напади або масоване застосування артилерії.

Висновок

Отже, можна визначити такі основні події Столітньої війни 1137-1453 р.р. між Англією та Францією:

1328 р. | Смерть французького короля Карла IV Капетинга

1337 р. | Едуард ІІІ Плантагенет, король Англії, провозглашає себе правителем Франції (як онук по материнській лінії французького короля Пилипа IV Капетинга)

1340 р. | Панування Англії на ЛаМанші після морської битви при Слейсі

1346 р. | Битва при Кресі. Розгром французької армії англійською армією

1347 р. | Англійці захоплюють Кале

1347-1355 р.р. | Перемир’я

1347-1349 р.р. | „Чорна смерть”. Епідемія чуми уносить третину населення Європи

1350 р. | Французьким королем стає Іоан ІІ Добрий

19.10.1356 р. | Битва при Пуатьє. Едуард Чорний Принц захоплює в полон Іоана ІІ

1357-1358 р.р. | Востання в Парижі під керівництвом Е. Марселя

1358 р. | „Жакерія”

1360 р. | Договір в Бретін’ї. Англійський король отримує на праві повного суверенітету весь південний захід Франції (Сентож, Пуату, Пер ігор та ін.); французи повинні заплатити викуп у 3 млн. екю золотом за короля Іоана ІІ, що знаходиться в полоні. Едуард ІІІ більше не претендує на французький престол.

1362-1372 р.р. | Едуард Чорний Принц – правитель Аквітанії

1364 р. | Французьким королем стає Карл V Мудрий

1370 р. | Перемога французів на морі при Понтвале

1370 р. | Едуард Чорний Принц грабує Лімож

1372 р. | Французькі війська звільнюють Пуату і Бретань. Перемога французів у морському бої у Ла-Рошелі

1373 р. | Джон Гонт очолює нове вторгнення у Францію

1375-1415 р.р. | Перемир’я у Брюгге

1377 р. | Англійським королем стає Ричард ІІ, син Едуарда Чорного Принца

1380 р. | Французьким королем стає Карл VІ Безумний. Початок міжусобиць арман’яків і бургіньйонів

1400 р. | Англійським королем стає Генріх ІV Ланкастер

1413 р. | Англійським королем стає Генріх V Ланкастер

1415 р. | Генріх V Ланка стер претендує на французький трон. Розгром англійцями французького війська під командуванням коннетебля Ш. д’Альбре при Азенкурі.

1418-1419 р.р. | Облога і взяття англійцями Руана

1420 р. | Король Англії Генріх V визнан спадкоємцем французького престолу за договором в Труа

1422 р. | Після смерті Генріха V і Карла VІ англійці і герцор Бургундський виголошують королем Англії і Франції малолітнього Генріха VІ (сина Генріха V), а регентом Франції герцога Бедфорда. Дофін Карл (син Карла VІ) також виголошує себе французьким королем (Карл VІІ)

1424 р. | Герцог Бедфорд перемагає французів при Краванні

08.05.1429 р. | Французькі війська очолювані Жанною д’Арк знімають облогу з Орлеану

17.07.1429 р. | Карл VІІ коронован у Реймсі

1429 р. | Перемога французів при Пате

23.05.1430 р. | Жанна д’Арк потрапляє в полон до бургундців у м. Комп’єн

1431 р. | Король Англії