залишається предметом суперечки. Але безперечно, те що ця доктрина із самого початку мала іншу, обранную, претензійну, агресивну сторону. Вона поставила під опіку США країни і народи, що вони можуть використовувати по своєму власному розсуді, коли хочуть і як хочуть без найменших зобов'язань перед ким би те ні було.
Після остаточного відмовлення від ізоляціонізму програма американського імперіалізму зводилася кінцевому підсумку до поширення в модифікованому виді пристосованої до сучасних умов доктрини “відкритих двер” на увесь світ, супроводжуючи і підкріплюючи її в міру потреби і можливості збройними силами.
У Вашингтоні були переконані, що там, де “двер відкриті”, там, з огляду на промислову міць і фінансові можливості США, забезпечене панування американського капіталу. Програма “відкритих двер” в усьому світі, програма створення негласної колоніальний імпері-це програма світового панування Сполучених Штатів Америки .
Післявоєнний світовий розвиток наочно показало нездійсненність і авантюризм програму світової політики Вашингтона, привело до кризи цієї політики. Але ця програма глибоко засіла в розумах правлячих кіл США і служила постійною перешкодою до налагодження співробітництва між державами соціалістичної і капіталістичної систем, доводячи зовнішню політику США, по вираженню державного секретаря Даллеса, до балансування “на грані війни”.
Ще до закінчення другої світової війни у Вашингтоні розгорнулася велика дипломатична підготовка до проведення програми керівництва світом, світове панування, до створення блоку забезпечення пануючого положення США в майбутній Організації Об'єднаних Націй.
Суть цієї програми виразив у своєму виступі президент США Трумен на відкритті сесії Генеральної асамблеї ООН 23 жовтня 1946 р., хоча на цій міжнародній трибуні Трумен, бравіруючи силою Америки, змушений був заявити, що ця сила, буде використана “ інтересах світу і справедливості”. Заявивши спочатку , що “це збори-символ того, що Сполучені Штати відмовилися від політики ізоляціонізму”, президент США уклав: “Застосування чи сили погроза застосування сили з метою порушення світу в який би те ні було частини світу безпосередньо торкається інтересів американського народу. Хід історії зробив нас однієї з найсильніших країн світу. Цим самої на нас покладена особлива відповідальність за збереження нашої сили і за використання нею в інтересах справедливості в такому взаимозависящем світі, якої наш світ є тепер”.
Однак ідея керівництва світом, що президент США Трумен офіційно проголосив під час роботи двох систем, до цього часу настільки укоренився в керівних колах американського імперіалізму, що Вашингтон незабаром узяв курс на ревізію рішень глав трьох урядів у Потсдамі, курс на перетворення Західної Німеччини у військово-економічну базу антирадянських агресивних блоків.
На Далекому Сході політика світового панування Сполучених Штатів і зв'язана з нею світова система баз США і військових союзів також підірвала демілітаризацію Японії.
Отже, експансіоністські сили американського імперіалізму, позбувшись від вантажу і гальма ізоляціонізму, проводячи під прапором “всесвітньої відповідальності” політику світового панування, строя з цією метою всесвітню систему баз і створюючи агресивні военнополитические блоки, узяли незабаром після закінчення війни курс на ремілітаризацію Японії і Німеччини, на перетворення своїх недавніх заклятих супротивників у військових союзників.