Реферат на тему:

Скандинавські країни в ХІ – ХV століттях

Утворення Скандинавських держав.

Природно-географічне становище Скандинавії своєрідне. Ліси і гори перешкоджали заняттям землеробством. Лише на рівнинах Ютландії і в Південній Скандинавії (Сконе) було можливе землеробство. У Норвегії, Північній Швеції населення займалось мисливством, морським пормислом, скотарством. Населення тут було мало, жило воно в окремих хуторах.

Важливу роль у розвитку феодальних відносин відігравала королівська влада. Королі були великими землевласниками, вони захопили право верховної власності на общинні пасовиська і ліси. Через це багато селян, що мали господарства на землях, розчищених від лісів, перетворилась у державність короля. Вони повинні були утримувати короля із свитою під час його роз‘їздів по країні. Право збору податків король передав своїм служилим людям, поставленим на чолі областей і округів. Це частково нагадує лени (феоди) в інших країнах Європи. Однак вони не вважались спадковими, хоча частково були такими. Замки в Данії і Швеції не були власністю феодалів, вони займали їх як намісники, повинні були слідкувати за порядком і збирати податки.

Своєрідно склався і клас залежних селян. Бонд був не лише землеробом, але й мисливцем, рибалкою. Втягнути таку людину в залежність було важко. Основною ланкою залишалась сім‘я, що володіла, ділянкою землі. Громадські справи вирішувались на народних сходках – тінгах. Тут же на основі звичаєвого права, що зберігалось в пам‘яті закономовників, вершився суд. Релігією було язичництво, що відображено в сказаннях і піснях “Старої Едди”. Поширення християнства йшло складно.

Державна влада в Скандинавських країнах склалась пізніше, ніж в інших країнах Європи. У Данії утворення держави почалось у УІІІ ст. і завершилось у другій половині Х ст. за Харальда Синьозубого.

У Норвегії державна влада зміцнилась на початку ХІ ст. Але королю протистояли непокірна племінна знать і селянство. Король Олаф Харальдсон (1016 – 1028) зміцнив королівську владу, спираючись на християнську церкву, однак це викликало повстання селян, які захищали старі вольності і язичництво. Послаблена Норвегія на якийсь час була включена до Данської держави Кнута Великого. У Швеції утворились дві держави – на півночі із столицею в Упсалі, на півдні – в області поселення гетів. В ХІ ст. король Упсали підкорив південь країни.

Королі були за християнство. Але християнізація Скандинавії була завершена лише у ХІІ ст. Церква теж виступала за феодальні порядки. В її володіннях встановлювалась поземельна залежність і особиста залежність селян.

Але община і пережитки родового ладу лишались сильними. Селянам дозволялось носити зброю, вони відвідували судові збори. Вони ж несли сторожову службу. Королі встановлювали нові повинності – будівельну та ін.

Найраніше склалися феодальні відносини у Данії. У ХІІ ст. переважна більшість селян вже була у поземельній залежності від церкви, феодалів і короля. Всі раніше не зайняті землі були оголошені власністю короля. Були і раби аж до ХІУ ст.

Королю протистояла знать. У ХІІ ст. вона повстала, але король, спираючись на церкву, розправився з нею. Але це зміцнило і церкву. З другої половини ХІІ ст. створюється рицарське військо середніх і дрібних землевласників. За військову службу вони звільнялись від сплати податків. Вони перетворювались у привілейований клас, утримуваний бондами. Був введений поземельний податок – з плуга. У 1250 р. це викликало повстання проти короля Еріка ІV, названого “Плужним грошем”.

Маючи військо, Данія здійснювала походи проти Англії, Норвегії, Швеції. У ХІІ ст. найбільше походів проти поморських слов‘ян. У 1166 р. захоплений о. Руяну (Рюген). У ХІІІ ст. Данія захопила Північну Естонію і продала оренду. Данський король Вольдемар ІІ захопив ряд німецьких територій – Гамбург, Голштинію, але не утримався тут.

У Норвегії спроба короля зміцнити свою владу викликала повстання біркбейнерів (лапотників). Король Магнус був убитий, а керівник повстання Сверир проголосив себе королем (1184 – 1202). А верхівка біркбейнерів стала його опорою. Становище селян не поліпшилось.

Сверир відмінив привілеї церкви, але це привело до зіткнення з папством. Папа Іннокентій ІІІ відлучив Сверира від церкви і наклав на країну інтердикт. У відповідь король вигнав з Норвегії папаських прелатів. Спадкоємці Свевира змирились з папою і відновили привілеї духівництва. У другій половині ХІІІ ст. королівська влада посилилась. Король Магнус Законодавець видав у 1274 р. загальнонорвезький звід звичаєвого права. Вищим органом влади була королівська рада. Всі вільні селяни збирались на тінги – збори. На чолі місцевого самоуправління стояли королівські васали.

Феодалізм у Норвегії не мав широкого розповсюдження та розвитку. Була рента продуктами, імунітетів і сеньйоріальних судів не було. Не було ієрархіної драбини, хоч королівські бенефіції були.

У Швеції теж не було класничного кріпосного права. Простори давали селянам йти від гніту в інші місця. Королю протистояла родовита знать. Зміцніло становище ярла – воєначальника і правителя королівства. Один з найбільш енергійних ярлів – Біргер, використовуючи підтримку церкви, посадив на престолд свого сина і у 1250 р. заснував нову династію. Був введений постійний податок. Великі власники фрельси були звільнені від податків і несли королю кінну службу, а селяни стали сплачувати всі податки.

Шведи теж організовували загарбницькі походи. У 1249 – 1250 р. вони організували хрестовий похід на язичників фіннів, намагаючись захопити і руські землі, але у 1240 р. потерпіли поразку.

Міста в Скандинавії стали центрами ремесла і торгівлі значно пізніше, ніж у Західній Європі. Солеваріння, металургія, ткацтво та ін. виробництва були селянськими промислами. Міські ремісники були малочисельні.