У ХІІ – ХІІІ ст. торгівля пожвавилась, особливо зовнішня – вивіз шкір, риби, хутра.

Ряд данських і шведських міст одержали королівські хартії, що жалували їм часткове самоуправління по взірцю магдебурзького права. Підноситься Стокгольм. Однак економічно слабе бюргерство не впливало суттєво на політичне життя. У ХІІІ – ХІV ст. в торгівлі Скандинавії помітну роль відіграють ганзейські купці з Любека і Ростока. Вони захопили в свої руки вивіз риби, продуктів тваринництва і промислів. Німці ж тримали в своїх руках видобуток залізних і мідних руд. Королі Данії, Норвегії, Швеції давали німецьким купцям і лихварям привілеї, тому що брали у них позики. Муніціпальні ради більш як наполовину складалися з німців.

Роль німецького купецтва була неоднозначною. Вони сприяли економічому розвитку, але гальмували розвиток місцевого бюргерства і дворянства, які не могли служити опорою монархії в боротьбі з магнатами.

Король Данії Ерік Кліппінг у 1283 р. підписав на вимогу знаті хартію, за якою щорічно зобов‘язувався скликати данегоф – з‘їзд знаті для розв‘язання державних справ. Хартія обіцяла строге додержання королем всіх привілеїв феодалів. Коли Ерік порушив ці обіцянки, знать підняла повстання і убила його. У 1320 р. знать заставила короля Кристофа ІІ дати письмову обіцянку не порушувати вольностей магнатів і церкви. З того часу був встановлений повний контроль знаті над політикою короля. Сам він не міг ні збирати податки, ні оголошувати війну. Феодали закріпили за собою судову владу над селянами.

Таке ж становище в Швеції. У 1284 р. король почав скликати ховдал – раду з світських феодалів і прелатів. Коли привілеї були порушені, знать повстала, вигнала короля з країни, запросивши на престол малолітнього норвезького короля Магнуса Еріксона (1319). Але унія з Норвегією була нетривалою. У 1363 р. Магнус був скинутий, оскільки намагався порушити фінансові привілеї феодалів. Шведським королем був обраний німецький герцог Альбрехт Мекленбурзький. Він обіцяв правити країною з допомогою ховдала.

Таким чином реальна політична влада була в руках великих феодалів.

Війни з Ганзою. Кальмарська унія.

За Вальдемара ІV (1340 – 1375) в Данії посилилась королівська влада. Спираючись на церкву і рицарство, король вступив у боротьбу зі знаттю, забираючи у неї захоплені коронні землі. Він же захопив о. Готланд з багатим містом Вісбю, що служив торговою базою Ганзи, що призвело до війни з Ганзою, яка закінчилась поразкою Данії. Був укладений мир. Данія знизила мито на користь гензейських купців, попала в залежність від Ганзи, під контроль якої перейшли Зундські протоки. Без згоди Ганзи король не міг зайняти престол. Ганза захопила і зовнішню торгівлю Норвегії.

Німецькі феодали почали проникати в Скандинавію. Це змусило правлячі верхівки Данії, Швеції і Норвегії заключити династичну унію трьох держав. Етнічна, господарська і культурна близькість держав надала унії життєвої сили.

Дочка датського короля Вальдемара ІV Маргарита, яка була за норвезьким королем, возвела на датський престол свого сина Олафа ф іактично управляла двома державами – Данією і Норвегією. У 1397 р. вона одержала зі згоди шведської знаті і шведський трон. У тому ж році на зборах представників трьох королівств в шведському місті Кальмарі королем трьох країн був проголошений Ерік Померанський – внучатий племінник Маргарити. Був прийнятий акт про вічну унію трьох держав, на чолі яких повинен стояти один король, але в кожній державі зберігались свої закони.

Фактично в унії встановилось панування Данії, як найбільш могутньої країни. Королева Маргарита призначала вірних їй датських і шведських чиновників. Король Ерік Померанський обмежив привілеї ганзейців і встановив мито на їх товари в Зундській протоці.

В ХІV – ХV ст. була посилена експлуатація селянства. У цей час більшість селян вже була обкладена податками і оброком. Особливо загострилось становище в Швеції, де всі верстви населення виявляли невдоволення данським засиллям. У 1434 р. вибухнуло повстання рудокопів і селян. Повсталі вимагали обмеження засилля датчан і німців. До повстання примкнули деякі феодали, на чолі його став Енгельбрект Енгельбректсон – власник рудника, вихідець з рицарства. У 1435 р. були скликані станово-представницькі збори – риксдаг, в яких брали участь духівництво, феодали, бюргери і бонди (селяни). Так, у Швеції почала формуватись станова монархія. Енгельбрект був обраний “вождем держави”, але згодом загинув від рук змовників. Селянське повстання було придушене. Однак воно нанесло удар по данському і німецькому засиллю в Швеції.

Хвиля седянських повстань була і в Норвегії, Данії, Фінляндії. Феодальна знать Данії використала народне повстання в своїх інтересах. Вона домоглась вигнання короля Еріка, У 1468 р. в Данії були скликані збори станів і сформувалась станова монархія. Однак станове представництво збиралось у Данії, як і в Швеції, рідко і не закріпляло за собою важливих державних функцій.

Найбільш важливою в Кальмарській унії була Норвегія. В її економіці панували ганзейські, а з кінця ХV ст. – голландські купці. Норвезьке бюргерство відтіснялось на задній план. Слабе дворянство не могло організувати боротьбу проти унії і відокремитись. Норвегія втратила свої володіння – Оркнейські та Шетландські острови, поселення в Гренландії.

Швеція ж переживала піднесення. Наростала опозиція данському засиллю. Однак частина дворянства і духівництва хотіли збергти унію з Данією. Йшла боротьба між противниками і сторонниками унії. Феодал Карл Кнутсон, спираючись на опозицію, захопив престол і правив з перервами з 1448 по 1470 р. Спроби Данії повернути