румунія.

Ліквідація монархії і встановлення комуністичного режиму після війни.

У березні 1944 р. Червона Армія підійшла до кордонів Румунії. Уряд СРСР запропонував Румунії умови перемир‘я, які були відкинуті фашистським урядом Антонеску.

23 серпня 1944р. в Румунії розпочалось антифашистське повстання. В цей день король Міхай І, домовившись із діючим нелегально антифашистськими партіями, заарештував главу фашистського уряду маршала Антонечку і сформував антифашистський коаліційний уряд. Наступного дня новий уряд проголосив війну Німеччині.

31 серпня 1944р. Радянські війська разом з 1-ою румунською добровольчою дивізією ім.. Тутора Владимиреску увійшли до звільненого румунськими патріотами Бухареста.

12 вересня Румунія підписала перемир‘я з СРСР та країнами антигітлерівської коаліції. У жовтні 1944р. на базі патріотичного антигітлерівського фронту було створено Національно-демократичний фронт (НДФ), де домінуючий вплив мали комуністи демократи.

6 березня 1945 року було створено коаліційний уряд на чолі з лідером селянської організації “Фонд землеробів” Петеру Гроза.

10 лютого 1947 р. Румунія підписала Паризьку мирну угоду, яка б гарантувала країні національну незалежність, суверенітет і територіальну цілісність.

Зусилля лівих сил були спрямовані на повалення монархії. Король Міхай І, опинившись в ізоляції, на вимогу комуністів мусив 30 грудня 1947 року зректися престолу. Країну було проголошено Румунською Народною Республікою.

У лютому 1948р. соціал – демократи були буквально поглинуті комуністами. Створена на базі об‘єднання двох партій Румунська робітнича партія (РРП)міцно стояла на засадах марксизму-ленінізму. На чолі партії стояв Г. Георгіу – Деж.

РРП очолила широке політичне об‘єднання Фронт народної демократії (ФНД). З 1948р. і до кінця 1989 року у Румунії існувала однопартійна система.

З початку 50-х років у Румунії, як і більшості східно - європейських країн , було взято курс на розвиток важної промисловості, що відбувався на екстенсивній основі, переважно за рахунок переливання коштів із сільського господарства. За “випробуваною” сталінською схемою до 1962р. було завершено суцільну колективізацію.

Румунське керівництво беззастережно підтримувало СРСР у боротьбі проти югославських комуністів, з перших днів брало участь у роботі РЕВ і Організації Варшавського Договору. Але підсумки роботи ХХ з‘їзду КПРС, вторгнення радянських військ до Угорщини 1956р., хоча й по-різному сприймались в країні, викликали прагнення самостійності. Тільки з Румунії (1958р.) було виведено Радянські війська.

Підкреслене прагнення Румунії до “незалежності” і “самостійності” посилювалося на тлі економічних успіхів.

За короткий історичний період Румунія пройшла шлях від повалення військово – фашистського режиму Антонечку через несміливі і обмежені спроби демократизації країни до встановлення нової диктатури компартії, яка стояла в центрі тоталітарної системи.

Правління Н. Чаушеску.

Після смерті у березні 1965р. Г. Георгіу – Дежа. Першим секретарем ЦК РКП (з липня 1965р. партію перейменовано з РРП на РКП) було обрано Ніколає Чаушеску.

Так поступово новий генсек використовуючи всі засоби створював собі політичний капітал. Він критикував минулі помилки Дежа, провадив косметичні засоби з лібералізації галузі економіки і культури, спекулював на питаннях незалежності й суверенітету, намагався грати на національних почуттях румун, закликаючи створити процвітаючу державу, незалежно у зовнішній політиці від Радянського Союзу, країн Варшавського Договору. І на певних етапах досяг своєї мети. Так, закликами встати на захист батьківщини “від можливого радянського втручання” Чаушеску завоював симпатії всередині країни і на Заході.

Саме тому з Чаушеску охоче спілкувалися президенти США Діксон, Форд, Картер, лідери Великої Британії, Франції. 1967р. Чаушеску було обрано головою Державної Ради республіки, а 1947р. – президентом Румунії.

Для захисту режиму Чаушеску створив потужний апарат репресій і всеосяжного контролю за думками і повсякденними діями людей.

Захопивши посади у партії і державі, Чаушеску все більше спирався на своїх близьких і далеких.

У період перебування Чаушеску при владі офіційна статистика малювала винятково сприятливу картину розвитку економіки – виходило, що за темпами зростання промислового виробництва Румунія випереджала всі країни світу. Проте реальність була іншою: у 1986-1989 роках індустрія працювала з нульовим приростом, середня врожайність сільськогосподарських культур була у 3-4 рази нижче оголошуваної, недозавантаженість виробничих потужностей підприємства становила 30%. Для модернізації промисловості та виконання здійснених планів Румунія імпортувала залізну руду, кокс із Бразилії, Індії і навіть Австралії, що катастрофічно збільшувало вартість готової продукції.".

У найглибшій кризі перебували нафтопереробна і нафтохімічна галузі. Відчутна залежність від західного ринку призводила того, що на початку 80-х років зовнішня заборгованість Румунії Заходу досягла 10,2 млрд доларів.

Зростало громадське незадоволення-існуючими поряд-ками, з'являлися антиурядові листівки 1987 р. у м. Брашов стався відомий "хлібний бунт", жорстоко придушений то-талітарним режимом закордонних поїздок не поверта-лося все більше громадян — вчених, спортсменів, пись-менників.

Диктаторський режим агонізував. Настав грудень 1989 року.

3. Революція 1989 року, крах тоталітарного режиму.

Перші сигнали про початок опору тоталітарному режи-мові надійшли із Трансільванії. 17 грудня диктатор у терміновому порядку провів сек-ретну телеконференцію військового керівництва всіх повітів оголосивши бойову тривогу і наказавши привести збройні сили у стан підвищеної бойової готовності, а по "заколотниках відкривати вогонь без Попереджень". У ході кривавих подій 16-І7 грудня,Тимішоарі було вбито понад 100 чоловік і більше 200 поранено.

22 грудня, диктаторське подружжя через підземний перехід перейшло з президентського (колиш-нього королівського) палацу до будинку ЦК і втікло із столиці на вертольоті, що чергував на даху.

Подружжя Чаушеску зупинилось у Тирговіште, біля Центру з охорони підприємств, де люди, які дивилися телевізор, спочатку не повірили, що перед ними Чаушеску, а потім викликали військових.

У військовій частині подружжя Чаушеску знаходилось до 25 грудня. Суд оголосив найвищу міру покарання — смертний вирок. Але подружжя Чаушес-ку не було страчене призначеними для