Анало-гічні процеси відбувалися і в інших союзних республіках та автономних краях. Югославське керівництво на чолі з Тіто вбачало їхні причини у недовершеності політичних реформ. Новим кро-ком до їх розвитку стала конституція 1974 р., що поглибила децентралізацію югославскої держави. Майже рівні права було надано авто-номним краям Косово і Воєводині, що у Сербії розцінили як підрив її єдності. У новому державному устрої виразно проглядали риси конфедерації. Конституція об'єктивно сприяла послабленню центральних органів федерації. Єд-ність країни було на практиці поставлено в залежність від єдності СКЮ, а долю останнього — від особи Тіто.

Після смерті лідера Югославії 4 травня 1980 р. відцен-трові тенденції посилились. Найвиіці посади у державі і СКЮ заміщувались строком на один рік по черзі представника-ми всіх республік і країв.

Національні проблеми стали віссю політичного життя Югославії. Наприкінці травня 1981 р. великі заворушення спалахнули у найбільш відсталому в економічному відно-шенні краї Косово.

Національні проблеми у країні тісно перепліталися з погіршенням соціально-економічного становища у країні, наростанням глибокої кризи.

5. Розпад СКЮ. Проголошення незалежності союзних республік. Громадянська війна.

Подальший розвиток подій в країні відбувався і під впливом міжнародних факторів. "Перебудова" в СРСР, безкровні революції 1989 р. у ряді країн Центральної та Південно-Східної Європи прискорили політичні процеси в Югославії. Останньою цементуючою основою югославської феде-рації залишався СКЮ — правляча партія країни. Початок розпаду СКЮ став початком розвалу Югославії. 20-22 січня 1990 р. у Белграді відбувся XIV позачерговий з'їзд, якому судилося стати останнім в історії СКЮ. На ньому делегації Словенії та Хорватії оголосили про незалежність своїх партійних організацій і залишили з'їзд. Центр ваги політичного керівництва остаточно перемістився у республіки.

1990 р. став роком проведення виборів на багатопар-тійній основі у союзних республіках і початком діяльності знов обраних республіканських парламентів. У квітні 1990 р. відбу-лися вибори у Словенії та Хорватії. В обох республіках комуністи зазнали поразки. У Словенії до влади прийшла Демократична опозиція Словенії (ДЕМОС), головою Президії У Хорватії перемогла Хорватська демократична співдружність (ХДС), а її лідер Ф. Туджман. У самій Хорватії різко загострилися хорвато-сербські протиріччя. За конституцією 1990 р. Хорватія проголошу-валась державою тільки хорватського народу.

у населеній переважно сербами Серб-ській Кращі (центр - м. Кнін) було проголошено свою республіку і ухвалено Декларацію про суверенітет і автоно-мію, Так виник сербський рух у Хорватії, який поставив за мету не дозволити відірвати себе від Сербії.

У листопаді - грудні 1990 р. відбулися вибори на багатопартійній основі і в інших чотирьох югославських республіках. Загальну увагу привернули вибори у Сербії. Тут колишнього Союзу комуністів Сербії, який оголосив про саморозпуск улітку 1990 р., і Соціалістичного союзу трудо-вого народу було створено Соціалістичну партію Сербії (СПС).

Вибори у Чорногорії принесли перемогу Союзу кому-ністів, який, зберігши свою назву, проголосив демократич-ні реформи у країні.

У Македонії жодна з партій не отримала більшості Македонії було обрано К. Глігорова, представника старої політичної еліти.

26 червня 1991 р. Словенія і Хорватія, кожна окремо, проголосили свою повну незалежність. Федеральна влада у Белграді оголосила ці акти незаконними і шляхом вве-дення військ на території цих країн сподівалася запобігти відокремленню двох колишніх союзних республік.

Македонія здобула незалежність на основі референдуму у вересні 1992 р., уникнувши воєнної конфронтації.

Парламент Боснії і Герцеговини проголосив неза-лежність своєї країни. СФРЮ вже практично не існувала. у Белграді вирішили створити нову федерацію — Союзну республіку Югославію (СРЮ), яка об'єднала Сербію і «Чорногорію (квітень 1993 р.).

Нову державу очолив лідер колишніх комуністів Сербії Слободан Мілошевич, котрий став президентом СРЮ.

У листопаді 1990 р. у Боснії та Герцеговині за підсум-ком перших багатопартійнйх виборів до влади прийшли партії, що представляли основні національно-реяігійні .Ірули населення: мусульманська Партія демократичної дії, Сербська демократична партія і Хорватська демократична співдружність. Між ними розгорнулося гостре політичне протиборство Більшість у республіканському парла-менті отримала Партія демократичної дії, а її голова А. Ізєт-бегович став головою Президії Боснії та Герцеговини, тобто керівником республіки. Лідер мусульмшіоншдава-,на ним партія повели лінію на створення єдиної держави мусульманської орієнтації. У жовтні 1991 р. парламент Боснії та Герцеговини проголосив незалежність і суверені-тет єдиної держави. .

6 квітня 1992 р. країни ЄС визнали незалежність Боснії та Герцеговини. Одразу ж після цього спочатку у Сараєво а потім і в інших регіонах республіки розпочалися зіткнен-ня збройних формувань етнічних громад, які незабаром переросли у повномасштабну громадянську війну. Сербію було звинувачено у підтримці сепаратистських зазіхань боснійських сербів і агресії проти Боснії та Герцеговини. 30 травня Рада Безпеки 00Н ухва-лила рішення про міжнародну політичну й економічну ізоляцію СРЮ (Сербії та Чорногорії).

У перебігу воєнних дій навесні й восени 1992 р. босній-ські серби, маючи краще організовану армію, перевагу у бойовій техніці і озброєнні досягли значних воєнних успіхів у всіх регіонах Боснії та Герцеговини, практичне повністю блокувавши столицю республіки — Сараєво. Протягом кількох місяців місто піддавалося нищівному бомбарду-ванню. У 1994 р. бойові дії мали в цілому позиційний характер без істотних змін лінії фронту : вдалося погасити тільки після створення мусульмано-хорватської федерації. Угоду з цьо-го питання за посередництва США було підписано у берез-ні 1994 р. у Вашингтоні.

У травні і серпні 1995 р. армія Республіки Хорватії у ході широкомас-штабних воєнних операцій повернула під свій контроль більшу частину території Сербської Країни, а сербсько-країнська армія, що взаємодіяла з частинами боснійських сербів, перестала існувати як воєнна сила. ; Серйозним ударом для сербів у