1.4. Вплів арабської культури на культуру Іспанії в IX-XI ст.ст.

Андалусія стала одним з центрів розвитку ранньосередньовічної культури Іспанії після арабського Завоювання. Політично незалежна Андалусія в культурному відношенні залишалася провінцією Багдада.

Арабська Іспанія, що увійшла до комплексу завойованих арабами країн, сприйняла досягнення тієї культури, яка склалася в мусульманських країнах в результаті освоєння і переробки спадщини іранської, середньоазіатської, західно-римської і візантійсько-сирійської культур.

Араби займалися наукою і філософією, у той час коли велика частина західних країн була занурена в неуцтво. Через арабів європейці вперше дізналися про досягнення стародавніх греків, з цього почалася нова європейська наука. Сліди арабських запозичень залишилися в наукових термінах європейських мов: алгебра, алкоголь, хімія (власне «алхімія», це слово в цій чисто арабській формі стало потім означати марновірні пошуки чудових властивостей тіл). Усі ці вирази взяті у арабів, як і багато слів в області торгового обміну і побуту: базар, магазин, тариф, арсенал, цифра та ін.

У вищих школах Кордови в Х ст. крім мусульманського богослов'я і права викладалися філософія, математика, астрономія, фізика і медицина. Сюди приїжджали вчитися і з країн Західної Європи, і з країн Передньої і Середньої Азії. В бібліотеці халіфа Хакама II (961-976 рр.) в Кордові перебувало до 400 тисяч рукописів. Тут перекладалися наукові праці зі старогрецької на арабську мову. Починаючи з XI ст. в арабській Іспанії велася велика робота і по перекладу на латинську мову праць старогрецьких авторів, що збереглися в арабських перекладах. Це дало можливість західноєвропейським ученим-схоластам вперше повністю ознайомитися з даними творами [5, 459].

Ще значнішим було те місце, яке зайняв Кордовський халіфат в розвитку духовної культури не тільки Сходу, але і Європи. В його столицю, прекрасну Кордову, що одержала горду назву «оселя наук», приїжджали вчитися з Франції, Германії, Англії. Серед численних закладів особливим авторитетом користувався Кордовський університет, в якому разом з Кораном і мусульманським богослов'ям вивчалися і світські науки. Багатющі бібліотеки Кордови, подібні яким світ знав тільки в епоху античності, славилися по всьому світлу. Бібліотека, зібрана проінформованим государем аль-Хакамом II (961-976 рр.) в його кордовському палаці, налічувала не менше чотириста тисяч томів [5, 460].

За наказом цього монарха ціла мережа агентів, комісіонерів і переписувачів вела бібліографічні пошуки у всьому мусульманському світі. Бібліофільство стало справжньою пристрастю в Іспанії. Попит на книги виявився настільки великий, що в Кордові багато людей жили переписуванням рідкісних і цінних рукописів. Араби познайомили європейців з китайським винаходом – папером, виробництво якого було налагоджено в спеціальних майстернях Хатіви і Толедо. Яскравим свідоцтвом культурного підйому країни була письменність більшості населення в протилежність решті Європи. Кордова, півмільйонне місто з мощеними вулицями, тисячами домів, прекрасними палацами і мечетями, мостами і водопроводом, суспільними лазнями і прекрасними садами, змагалася з Константинополем, Дамаском, Багдадом.

Будівництво Соборної мечеті в Кордові було задумано як свого роду відродження на далекій землі знаменитої мечеті Омейядів в Дамаску (705-715 рр.). Дух наслідування сирійської традиції на перших порах охопив весь устрій життя, поезію, музику і архітектуру Кордови. Спомин про втрачену батьківщину примушував називати багато піренейських міст сирійськими іменами, квітуча долина Гвадалквівір порівнювалася з оазисом Гути під Дамаском. Спорудивши в 785-788 рр. в околицях Кордови свою резиденцію, Абд-ар-Разман I Прибулець назвав її ар-Русафою на згадку про резиденцію свого діда, халіфа Хішама, в Пальмірській пустелі. Він засадив нову ар-Русафу пальмами; традиція приписує Прибульцю вірші «До пальми», в яких його доля вигнанця ототожнюється з долею пальми, пересадженої на чужу землю. По мірі того, як влада кордовської держави зміцнювалася, сюди з Сирії прибували групи іммігрантів, що у свою чергу сприяло розширенню впливу арабського Сходу. Мечеті Дамаску, Каїра, Кайруана і Кордови складають сузір'я знаменитих колонних мечетей арабського світу, що дійшли до нашого часу. У ряді цих грандіозних і величних творінь світової архітектури особливе місце займає Соборна мечеть Кордови [5, 460-462].

Подібно своїм дамаським предкам, халіф аль Хакам II хотів прикрасити Соборну мечеть Кордови витвором візантійського мистецтва. Він звернувся до імператора Візантії Никифору Фоку з проханням прислати досвідченого майстра. Той привіз з собою в Кордову скляну пасту – подарунок імператора. Тут у нього з'явилися учні, які, за свідченням хроніста, перевершили самого візантійця. Широко вживана в прикрашанні ніш капели мозаїка з типовим для мистецтва Візантії мотивом в'юнкого стебла, грон винограду і кольорів з променистими пелюстками, хоча і є в кордовській мечеті іноземною гостею, не здається тут чужорідною. Стиль мозаїки, живої і царствено розкішної, але разом з тим володіючою майже каліграфічною чіткістю, співзвучний вигляду самої мечеті, де панує дух античності і Сходу.

Мечеть була настільки прекрасною, що християни, що оволоділи містом, не зважилися її зруйнувати, як були зруйновані мечеті Севільї, Толедо, Гранади, Малаги, Альмерії та інших андалуських міст і селищ. Не тільки жителі Кордови, що щорічно збирали засоби на ремонтні роботи в мечеті, гордилися цією спорудою. Весь християнський світ відчував захоплення таким унікальним пам'ятником. Те, що мечеть в Кордові за вбранням і величчю перевершує всі мечеті арабів, відзначав в XIII ст. толедський архієпископ Родріго Хіменес де Рада, видатний іспанський історик. Мечеть була освячена як собор Вознесіння Богоматері й стала місцем відправлення християнського культу [5, 462].

Літературною мовою в арабській Іспанії IX-XI ст.ст. не тільки для мусульман, але й для