Другою великою галуззю діяльности земств була освіта. Земства організували школи: чотирорічні, початкові, гімназії, професійні, технічні, курси для підвищення освіти вчителів, курси українознавства. Земські школи користалися доброю славою. Земства поставили своїм завданням — повністю охопили освітою молодь, і в багатьох повітах це було досягнене напередодні революції. Треба додати, що в справі шкільної освіти з фінансовою допомогою земству приходило міністерство освіти, яке властиво передало земству все шкільництво на селі.

Але була ще дуже важлива риса. Протягом 50-ти років діяльности земств у різних їх установах влаштовувались люди, які з причини політичної не-благонадійности” не могли знайти праці в державних установах: лікарі, вчителі; статистики, ветеринари і т. п. Земства були тісно пов'язані з українськими громадами. Видатними земськими діячами були: проф. І. Лучицький, родина Дорошенків, В. Тарновський, О. Русов (земський статистик), І. Піраг, Б. Грінченко, В. Самійленко, М. Коцюбинський, О. Лашкевич та сотні інших. Земську роботу головним чином вели-середні землевласники-дворяни, серед яких наприкінці XIX ст. було багато революційне настроєних свідомих українців. Кращий історик земств, Б. Веселовський, підкреслив, що “тут не було місця для злісної боротьби кляс”.

Не можна випускати з ока, що найбільші податки на земство платили великі землевласники, бо податки, як згадано вище, йшли з десятини, але користь від земських установ мали передусім селяни та дрібні землевласники.

Була ще важлива заслуга земств: вони сприяли піднесенню національної свідомостк, а з другого боку — стали тією школою, яка привчала людність до самоуправління. З початком революції це виразно виявилося, бо саме і земських установ вийшло багато громадських і політичних діячів.

В 1864-му році земства були засновані тільки на Лівобережній та Південній Україні. На Правобережжі, яке тількищо пережило польське повстання, земства поширились щойно в 1911 році, бо уряд боявся дати можливість польському шляхетству впливати на самоуправління цього краю. Брак земських установ протягом 37-ми років негативно відбився на освіті, економіці, а головно на національній свідомості населення правобережних губерній.

Останньою реформою була міська — у 1870 році. У містах встановлювалося міські ради — "думи”, членів яких обирало все населення, що платило податки, себто власники будинків, крамниць, підприємств і т. п. Виконавчим органом ради була управа з міським головою на чолі.

Компетенція міської ради була дуже широка: вона повинна була стежити за господарством міста, станом ринків, міської торгівлі, промисловістю, охороною здоров'я, санітарією, школами.

Список використаної літератури