Пошукова робота

Реформи Петра і й особливості формування російського абсолютизму

План

1. Росія до царювання Петра І.

2. Армія й військово-морський флот.

3. Економічне життя.

4. Релігія й церква.

5. Інтелектуальне й культурне життя.

6. Адміністрація й управління.

Росія до царювання Петра І

Перша чверть XVIII ст. була дуже важливим періодом в історії Росії. Саме в цей час відбулися помітні зрушення в економіці, державному ладі й культурі. Особливо помітними ці зміни виявилися в міжнародних відносинах Росії. Перша чверть XVIII ст. стала часом, коли Росія за правом зайняла місце серед найсильніших держав Європи.

Ще наприкінці XVII ст. Росія, чиї території були найбільшими в Європі, не відігравала жодної ролі у вирішенні всіх міжнародних питань, фактично була просто викреслена зі списку сильних держав. Поступово тривав процес нагромадження сил і можливостей для того, щоб звернути на себе увагу сусідніх і більш віддалених держав.

Однак до початку XVIII ст., а саме до появи на російському троні Петра І, Росія могла вести міжнародні переговори з країнами Східної й Південно-Східної Європи — Польщею, Швецією й васалом Оттоманської імперії — Кримським ханством. В інших міжнародних питаннях Росія не відігравала ніякої ролі, країни Західної Європи дуже рідко на неї зважали, лише в тих випадках, коли справа стосувалася прикордонних з Росією країн — Польщі, Швеції й трохи пізніше Туреччини. Росією західні держави цікавилися виключно як країною, що постачає дешеві товари, має гарний ринок збуту та є непоганим торговельним партнером.

Росія відчувала на собі тиск Швеції й Польщі. Ці країни, скориставшись слабкістю російської держави на початку XVII ст., розривали її територію на частини. Згідно з Деулінським перемир'ям 1618 р. Польща заволоділа споконвічними російськими землями, у тому числі Смоленськом. Поляки не хотіли визнавати Росію як самостійну державу, не бачили в Михайлі Федоровичі царя, посилаючись на «права» на Російський престол королевича Владислава. Лише в 1634 р. вдалося домогтися відмови Владислава від посягань на Московський престол.

Унаслідок тривалої боротьби між Росією й Польщею в 50—60-х рр. XVIIст. Росії 5а Андрусівським перемир'ям 1667 р. вдалося повернути Смоленськ і захопити Лівобережну Україну; Київ так само перейшов до Росії. Андрусівське перемир'я було доповнене в тому ж рот так званою Московською союзною постановою

Відносини зі шведами продовжували залишатися напруженими Згідно зі Столбовським договором 1617 р шведи повністю відтіснили Росію від Балтійського моря, захопивши споконвічні російські землі на узбережжі Фінської затоки Російська держава втратила природні шляхи сполучення 5 країнами Західної Європи, спілкування і якими було важливою умовою подолання відсталості країни У середині XVII ст. уряд Росії спробував повернути собі вихід до Балтійського моря Але Швеція була на той час сильною військовою державою, і для успішної боротьби J нею сили Росії виявилися поки ще недостатніми, до того ж одночасно тривала війна з Польщею за Україну. Ліквідувати умови Столбовського договору, щоб пробитися до Балтійського моря в XVII ст., не вдалося Це було найважливіше завдання російської зовнішньої політики, але вирішувати його довелося вже Петрові І в перші десятиліття XVIII ст.

Третім сусідом Росії в Європі було тоді Кримське ханство.

Росія в XVII ст. щорічно виплачувала великі суми кримській феодальній верхівці, хоча це й не гарантувало безпеку її південних кордонів

Щоб вижити в таких умовах, Росії було необхідно провести невідкладні реформи.

Армія й військово-морський флот

Саме потреба армії й флоту в людях і керівництві зумовила більшість найважливіших реформ і найбільш кардинальній нововведень під час царювання Петра І Задовольнити ці потреби було досить важко, принаймні протягом перших дванадцяти років або більше у XVIII ст. Смертельна боротьба зі Швецією ставила перед урядом такі завдання, які Він був неспроможний вирішити Тривала війна зі Швецією вимагала постачати людей для армії у великій кількості.

Армія, яку успадкував Петро І, була різнорідною за складом сил крім козаків, башкирів й інших нерегулярних рекрутів, вона складалася з трьох різних елементів. Найстарішою та найменш корисною з них була кіннота, яка вербувалася із землевласників (поміщиків). Умовою збереження їхніх земель була служба під час війни із зазначеним числом супровідних 3 50-х років X ст.. були засновані стрілецькі полки, які були символом багатьох аспектів старої Московської Русі, з якої Петро І бажав вирватися на волю. Нарешті, як найбільш сучасний і ефективний елемент у цій складній військовій суміші, були полки «нового ладу», організовані на зразок західноєвропейських сил, керували ними європейські, переважно німецькі, офіцери. У другій половині XVII ст вони були »а кількістю та бойовою міццю головним елементом у збройних силах Росії. Петро І готувався до створення своєї нової армії, уважно вивчаючи формування й організацію цих полків, він прискорив процес змін, що почалися задовго до нього

Перший головний крок до перетворення Росії на велику військову державу був здійснений наприкінці 1699 р. при підготовці до війни зі Швецією. Петро І видав наказ щодо набору на військову службу добровольців, рекрутів-селян, а також про формування з них нових полків. Добровольці повинні були одержувати високу платню — 11 карбованців на рік разом із допомогою на продовольство, що зазвичай видавалося тільки солдатам Преображенського й Семенівського полків. У такий спосіб було набрано приблизно 70 % від запланованої загальної кількості. Цар змусив Росію стати на шлях військового розширення, яким їй призначено було йти решту років його правління.

Поразка біля Нарви показала, як багато треба ще