На початку 1705 р. декрет, у якому слово «рекрут» з'являється вперше, встановив систему, на яку Петро І в основному й покладався аж до кінця свого правління. Один молодий хлопець віком від 15 до 20 років, здоровий і придатний для служби, повинен був бути висунутий від кожних 80 селянських господарств. Поповнення в такому масштабі створило безпрецедентно важкі труднощі для росіян. Призови на військову службу селян-рекрутів залишалися характерною рисою режиму Петра І до його смерті. ,

Перемога під Полтавою дозволила трохи скоротити масштаби призову новобранців. Загалом військова установа, укріплена в 1711 p., показала, як відстала Росія протягом десятиліття стала військовою державою.

Отже, Росія забезпечила людські ресурси для справді величезної армії. Готувати добре навчених офіцерів було набагато складніше. Одним із традиційних методів подолання проблем такого роду було вербування за кордоном. Але воно мало серйозні обмеження. Іноземні офіцери були часто неавторитетними серед людей, якими вони командували. До того ж дуже часто їхня підготовка була не на найвищому рівні. Петро І в прокламації, яка закликає іноземців йти на російську службу, підкреслював, що він бажав би прийняти з-за кордону тільки кваліфікованих і компетентних офіцерів. Не малося на увазі жодного заперечення переваги, західного технічного й професійного знання. Цар при нагоді посилав молодих росіян служити й учитися в іноземних арміях. У новій армії Петра І було спочатку зовсім небагато іноземних офіцерів. Переважна більшість офіцерів була членами землевласницького класу «служивих людей», до якого цар звертався як до єдино доступного джерела призову на службу.

У 1710 р. створюється артилерійська (перша з декількох), у 1709 р. — інженерна школа в Москві й у 1719 р. — у Санкт-Петербурзі.

Грандіозне збільшення масштабів вербування, навчання й оснащення, залучення незліченних мас людей до створення нових сил жадало відновлення структури управління, а отже, нового статуту. У 1716 р. був створений Статут військовий — усебічний кодекс, у якому робилися спроби систематичного регулювання всієї військової організації. Цей складний документ замінив і закінчив нескінченну серію окремих інструкцій, що складалися періодично. Він був ретельно підготований за особистої участі самого Петра І і під його суворим особистим контролем. Видання статуту було однією з перших ознак того, що імпровізація й окремі розрізнені заходи відтепер замінялися у всіх аспектах проведення політики більш спокійними та більш систематичними методами. Високого рівня військової адміністрації, здатної до послідовної й довгострокової діяльності до заснування в 1718—1719 pp. Військової Колегії, домогтися не вдалося. Вербувати солдат, навчати їх і керувати ними виявилося справою легшою, ніж розробляти стійку й ефективну адміністративну структуру, що підтримує нову армію.

Збільшення військової сили Росії було одним із-найбільш далекосяжних досягнень правління Петра І. Від цього залежало виживання країни й можлива перемога у війні зі Швецією, помітне підвищення міжнародного становища Росії, яке привернуло увагу та викликало захоплення іноземців.

Поява могутнього російського флоту дуже підвищила царя. Діяльність Петра І не мала аналогів у російській історії. Протягом усього життя для Петра І флот був найбільшою пристрастю, найбільшим оплотом його надій. Практичні деталі, пов'язані з будівництвом флоту, навігацією, навіть назви кораблів, їх організація, система використовуваних сигналів — усе це завжди привертало його увагу. У 1698 р. в Азові була відкрита школа навігації. Наприкінці того ж року був заснований Військовий Морський Приказ як головний орган управління новим флотом. У 1701 р. був заснований Адміралтейський Приказ, щоб контролювати будівництво кораблів для флоту.

Подібно до армії, флот відчував брак компетентних офіцерів; і в цьому випадку все, що стосується знання навігації, гарматної справи й підготовки моряків, становило собою досить складну для розв'язання проблему. Незважаючи на всі зусилля, протягом усього правління Петра І флот продовжував залишатися більш залежним від іноземців, ніж армія.

Значне зростання російської армії й флоту мало деякі конструктивні результати. Воно стимулювало певний розвиток адміністративних перетворень. Переклад іноземних праць із військових і військово-морських питань певною мірою стимулював інтелектуальне життя. Безумовно, він дав деяким видам поштовх до економічного зростання, зокрема збільшилося виробництво Росією заліза. Цим самим фактором викликане заснування перших державних текстильних фабрик у Росії, які забезпечували постачання тканини для армійського обмундирування. Безпрецедентний попит на стрілецьку зброю привів до створення ряду збройових фабрик. Але труднощі простого народу зростали.

Ці труднощі набували ряду форм. Найбільш складною була військова служба: призови з часом доводилося чимраз частіше супроводжувати погрозами, непокірливих розшукували під загрозою примусу. Вводилася навіть страта для тих бездіяльних посадових осіб і сільських старостів, які перешкоджали призову. Картина, принаймні до останнього десятиліття життя царя, являє собою вирішення одного з найважчих завдань, здійснюваних із чимраз більшим напруженням за допомогою чимраз жорстокіших методів.

Цей набір людей для армії супроводжувався безжальним і рішучим набором інших людей для примусової праці на великих будівельних проектах Петра І, кожний з яких мав певне пряме або непряме відношення до військових заходів.

З кінця 1709 р. проводилося масове вербування для робіт на будівництві Санкт-Петербурга. Більшість кваліфікованих робітників були завербовані примусово, ремісники й техніки різних