З ростом збройних сил уряд уводив нові й посилював колишні вимоги. Збільшувався податковий тягар, зростала потреба транспортувати в безпрецедентних кількостях і на далекі відстані оснащення й запаси для армії та флоту. Цим типом повинності обкладалися селяни північної й центральної Росії, які належали монастирям.

Російський селянин реагував на всі ці вимоги найчастіше втечею Селянам було заборонено від'їздити більше ніж за ЗО верст від дому без паспорта, підписаного їхнім хазяїном або, у разі його відсутності, управителем і парафіяльним священиком; одночасно було введене друкування паспортів із метою протидії підробкам, які відразу ж почали з'являтися.

Утеча як засіб уникнути нестерпних вимог і утисків у жодному разі не є характерною тільки для селян. Армійські новобранці дезертирували у великій кількості, принаймні після перших років війни зі Швецією. Підневільні робітники часто доставлялися в Санкт-Петербург у ланцюгах, подібно до злочинців, із метою запобігти втечі на шляху до нової столиці. Таке ставлення показує ще раз, як сильно залежало зміцнення Росії та всі досягнення Петра І від сили й примусу.

Економічне життя

Війна зі Швецією та честолюбні плани Петра І щодо зміцнення Росії породили жорсткіші вимоги не тільки до праці й різноманітних робіт, але також до грошей і промислових виробів, інакше кажучи, до економічного зростання і 1690-х років це стало однією з головних цілей Петра І І, незважаючи на великі перешкоди, так продовжувалося до кінця його життя.

У першій половині XVIII ст. постійно велися пошуки грошей для війни і Карлом XII. Це породило різнорідні форми стягування податків: мита на готелі, лазні, на бороди (градуйовані соціальним статусом власника), на весілля, на національний російський одяг, хомути, переправи. Спеціальний указ 1709 р по двоїв ціну на товари першої необхідності, було введено державну монополію на тютюн. У ті важкі роки збільшення грошей проводилося найефективнішим із випробуваних методів — зниженням вартості валюти

Продовжувався процес нагромадження запасів дорогоцінних металів, екс порт злитків був суворо заборонений, і торговці змушені були здавати в обмін на російські гроші золото й срібло, яке вони отримували в ділових відносинах з іноземцями.

З усіх нових податків, уведених за Петра І, один мав важливі соціальні результати: це була подушна подать, установлена указом у 1718 р Уведення цього податку було явно обумовлене бажанням забезпечити потреби армії, розквартированої в російській провінції, оскільки війна зі Швецією повільно підходила до кінця

Економічна політика Петра І, його економічні амбіції далеко виходили за рамки пошуку шляхів збільшення урядових доходів і витрат Протягом свого правління він ставив своєю метою зробити Росію багатшою, а її економічне життя більш продуктивним й ефективним. Його плани щодо російського економічного життя передбачали введення іноземних методів і тенденцій у більшому, ніж будь-коли, масштабі, пильний урядовий контроль і підтримку, насамперед у розвитку промисловості.

Його політика не була ані розробкою, ані механічною імітацією західноєвропейських моделей. Вона була спрямована на розвиток у Росії нового духу роботи, підприємництва й ефективності під керівництвом і, якщо необхідно, під примусом зверху. Тільки через створення цього нового духу велика, слабко населена країна, повна багатств, могла скористатися перевагою можливостей, що тепер випадали.

Держава, на думку Петра I, повинна відігравати творчу й виховну роль через постійні й детальні інструкції, безперервні пояснення й пропаганду. Незважаючи на це, Петро І ніколи не сумнівався, що саме приватна ініціатива . й підприємництво були головною рушійною силою національного багатства Його найбільш фундаментальне прагнення полягало в тому, щоб створити клас підприємців, озброєних знаннями, із творчими здібностями й капіталом, які можуть узяти на себе ініціативу щодо перетворення Росії на багатшу та продуктивнішу державу.

Своїми реформами Петро І сприяв зміцненню Росії, поліпшенню долі її народу. Деякі найбільш важливі укази цар писав власноруч Його увага до економічного життя також показує його готовність експериментувати й запроваджувати нововведення

Труднощі були величезні Погані комунікації, нестача капіталу, дефіцит робочої сили, технологічна відсталість, слабкий і низький соціальний статус торговельного класу й відсутність традицій підприємництва й нововведень не могли перешкодити тому економічному зростанню, до досягнення якого Петро І прагнув із такою наполегливістю. Його особисті прерогативи в справах держави, прямий урядовий контроль й управління були поширені навіть в останні роки правління Досягнення були часто суттєвими, навіть великими, але неоднорідними й короткочасними

Держава не тільки розвивала промисловість за власний рахунок, але також намагалася різними способами втягнути приватних власників в індустріальний розвиток Існувало розпорядження, за яким велика кількість людей залучалася до примусових робіт Злочинців, бурлаків і жебраків також регулярно примушували працювати в промисловій області Обидва методи були добре відомі у всій Західній і Центральній Європі. Більш показовим для російської практики було «приписування» сіл до обслуговування окремих фабрик — метод, дуже поширений Петром І Такі методи були, за загальним визнанням, непривабливими і Петро І, і його радники, і російські власники фабрик були одностайні в справедливому переконанні, що вільна праця набагато ефективніша, ніж невільна

Незважаючи на багато невдалих починань, царювання Петра І було часом великих досягнень і розвитку російської промисловості У сільському господарстві картина була зовсім іншою. Жодне з досягнень не належало цареві га його діям Неписьменне й досить традиційне селянство, глибоко недовір-пиве до всіх нововведень, було постійною перешкодою всім спробам змінити життя й одночасно готове