контроль над церквою в Росії за основу, якій не призначено було змінитися по суті протягом наступних двох сторіч. Цей духовний документ ґрунтувався на пропозиціях, розроблених Прокоповичем з 1718 p., і був прийнятий царем зі зміною деяких деталей. Його головним досягненням було створення для церкви керівного органа — Найсвятішого правительствуючого Синоду, подібного до адміністративних колегій з різних світських питань, що почали з'являтися в 1718—1719 pp. Синод повинен був замінити патріарха й церковні ради, які існували в минулому й мали юрисдикцію у всіх духовних питаннях і в контролі над власністю церкви. Теоретично Синод мав усі повноваження патріарха, але діяв не як незалежна влада, яким був патріарх XVII ст., а як підлеглий Петра І. Саме це підпорядкування й було для царя сутністю нового бачення державних справ. Новий режим був ведений рішенням Петра І, що діє як вища й неконтрольована влада, якої він тепер вимагав. Не було скликано жодної церковної ради, щоб обговорити зміни, проведені в 1721 р.
Під кінець життя цар міцно з'єднав церковну адміністрацію зі структурою централізованої бюрократії, яку він створив у Росії. Це мало деякі конструктивні результати, особливо позначені зростанням використання церковних ресурсів для освіти. Але вони були досягнуті ціною сильного виснаження церкви, а також обмеженого внеску, який вона могла б зробити в російське життя в майбутньому. Надалі живі сили релігійного почуття, значною мірою перекручені домінуючим державним механізмом офіційної церкви, знаходили вихід переважно в різних формах містицизму, чимало з яких були сектантськими, навіть анархічними. Петро І домігся перемоги в справах церкви, як і в усіх інших справах.
Інтелектуальне й культурне життя
Далекосяжні перетворення інтелектуальних і культурних аспектів російського життя успішно розпочалися задовго до народження Петра І. До другої половини XVII ст. реформаторські сили були занадто могутніми, щоб їм протистояти, і шлях, яким вони могли б підсилити Росію, став занадто очевидним для будь-якого правителя. Петро І робив небагато, принаймні до свого пізнішого віку, щоб підсилити на найглибших рівнях новий рух. Те, що він робив, — так це підтримував певні аспекти цього руху за рахунок інших і здійснював спроби протягом більшого часу свого правління, щоб розвинути деякі його сторони для своїх власних цілей.
Багато західноєвропейських книг було перекладено російською мовою на початку XVII ст.: цар надавав їм величезного значення, організовував і заохочував здійснення перекладні. Подібно до вимог, висловлених в інструкціях Петра І, щодо звичайних російських книжок, слід уникати «квітчастих виразів», у перекладних творах потрібно уникати «високих слов'янських слів» і використовувати «не високі слова», але просту російську мову. Спрощений гражданський алфавіт (на відміну від церковнослов'янського), уведений у 1700 p., — ще одне відображення цього ставлення: Петро І зрозуміло наказав, що книги, які розповідають про історичні, комерційні або військові предмети, повинні друкуватися цим алфавітом. Наказ виконувався не завжди, але таке ставлення мало реальне значення. Це допомагало закласти основи грамотності. Особливо важливим було те, що грамотність не була обмежена релігійними цілями й читанням священних текстів.
Також проведено реформу календаря, відлік років слід було вести від Різдва Христова, замість того календаря, що застосовувався тоді в Росії, від так званого створення світу. Новий рік починався з 1 січня, тоді як досі його святкували 1 вересня. Новий календар був уведений з 1700 р.
Будь-яка зміна в російському інтелектуальному житті повинна була залежати від рівня освіти. Петро І доклав зусиль, щоб досягти в цьому успіху, але успіх був Дуже обмежений. Тільки в одному виді, у технічному навчанні, спрямованому значною мірою на потреби збройних сил, було досягнуто чимало. Школа математики й навігації (учні якої ставали навігаторами, архітекторами, інженерами й гідрографами) була заснована в Москві в 1701 р. Військово-морська академія, заснована в Санкт-Петербурзі в 1715 p., значною мірою завершила роботу Московської школи, забезпечуючи практичне навчання на кораблях. Крім прямих потреб армії й флоту, військові зусилля взагалі стимулювали інші види освіти з менш орієнтованим на військові цілі характером: ряд лінгвістичних шкіл, які в 1715 р. підготували приблизно 250 молодих російських перекладачів із певним знанням іноземних мов; Медична школа в Москві, відкрита в 1701 p.; Школа промисловості, заснована в 1716 р.
Це були значні досягнення. Однак діяльність цих установ не вирішувала Проблеми загалом. Більшість нових шкіл були малими, і чимало з них (Морська академія, наприклад) обслуговували тільки синів військового й чиновницького станів. Для вихідців із нижчих соціальних й інтелектуальних станів було дуже важко домогтися продовження освіти. У 1714 р. було визначено указом, що два дипломовані фахівці Московської навігаційної школи посилатимуться в кожну провінцію, щоб викладати цифір (арифметику) й основи геометрії синам поміщиків і посадових осіб. Це було наріжним каменем честолюбного плану змусити панівний клас забезпечити синів принаймні елементарною освітою. Намір підкріплювався одним із найбільш відомих і типових для Петра І указом — без посвідчення про задовільне закінчення курсу навчання жодна молода людина шляхетного або дворянського походження не мала права одружуватися. Однак факт, що цифірні школи були відкриті для представників інших класів, призводив до сильної опозиції з боку землевласників, які докладали чимало зусиль, щоб зменшити їхню ефективність.
У петровській Росії було неможливо створити загальну систему освіти, навіть на низькому рівні. Наявність грошей і освічених викладачів — ось найважливіші умови для такого нововведення, відсутність яких різко звужувала межі досягнень; і запальність Петра І, і