Завдяки цій реформі й була випущена значна кількість різних підручників. Головне — це були національні російські підручники, а не переклади або адаптації іноземних праць.

Потреба зміцнити Росію, запозичаючи іноземні методи й технології, була тепер посилена бажанням повністю освоїти те, що вже було запозичене. Під час тривалої поїздки 1697— 1698 рр. Петро І захоплювався майстрами Західної Європи; під час поїздки до Франції й Нідерландів у 1717 р. він вивчав і аналізував те, що бачив, з великим інтересом.

Петро 1 також почав уперше виявляти серйозну увагу до мистецтв. У 1716 р. він завзято купував картини через агента в Амстердамі. У тому ж році він просив великого герцога Козімо НІ Тосканського дозволити молодим росіянам вивчати живопис в Академії у Флоренції. Двома роками пізніше інший агент купував для нього картини та статуї в Римі й намагався завербувати скульпторів і живописців для роботи в Росії, де будівництво Санкт-Петербурга забезпечувало можливості для таких майстрів. Нові інтелектуальні й культурні сили для роботи в Росії знайшли як символічний, так і географічний центр у Санкт-Петербурзі.

Ріст нової столиці під постійним урядовим керівництвом і контролем був швидким. Петро І не зміг повністю ігнорувати традицію при створенні свого нового міста. Так, у 1710 р. там був заснований монастир Олександра Невського (цікаво те, що святий, на честь якого він був побудований, був за життя князем-воїном, а не ченцем). Але спосіб життя в Санкт-Петербурзі відрізнявся від такого в будь-якому іншому російському місті. Іноземці були більш помітними, ніж де-небудь ще в країні, й іноземні впливи були сильнішими та більш розповсюдженими. Активних прихильників і співробітників Петра І тут було набагато більше, ніж у Москві; присутність у новій столиці великої кількості впливових людей, прихильних до ідей і прагнень царя та сприйнятливих до іноземних впливів, надавала Санкт-Петербургу унікальної атмосфери. Це місто ніби підкреслювало той факт, що воно було створене навмисно, а не спонтанно. У будівництві й наданні естетичного вигляду новій столиці іноземці відігравали провідну роль.

Місто нав'язувало вищим станам російського суспільства західноєвропейські манери й цінності. Побут панівного класу змінився ще в перші роки царювання Петра І. Після повернення з першої закордонної подорожі в серпні 1698 р. на першому ж бенкеті Петро І обрізав ножицями довгі бороди декільком своїм боярам, які вітали його. Духівництво вважало гоління борід смертельним гріхом, указуючи, що на іконах святі пишуться з бородою, і тільки іноземці, яких вважали єретиками, голять бороду. Незважаючи на це, було наказано голитися. Півтора роки по тому було наказано змінити довгий і незручний стародавній одяг на короткі костюми. Бояри, дворяни й торгові люди повинні були носити західноєвропейський костюм, їхні дружини й дочки повинні були замість російських сарафанів і тілогрійок носити спідниці й плаття за «закордонною модою». Нова столиця здійснила перші серйозні спроби поліпшити положення російських жінок, вивести їх із самоти, у якій, принаймні серед землевласників і заможних класів, вони перебували так довго. Це, однак, було розцінено як «великий відхід від російських звичаїв» і протягом наступних 20 років Петро І просунувся не набагато далі в цьому напрямку. Тоді в указі в грудні 1718 р. він наказав засновувати «асамблеї» у своїй новій столиці. Ці збори чиновників, офіцерів і навіть торговців проводилися, як правило, три рази на тиждень протягом зимових місяців і пропонували розмаїтість розваг — танці, шахи, шашки й паління. Указом царя встановлювалося, що вони повинні відвідуватися жінками, які супроводжують запрошених чоловіків; ця обов'язкова присутність жінок була повним розривом із московською традицією, одним з найгостріших із будь-коли зроблених Петром І. Але одна справа одягти жінок в іноземне плаття й «виставити» їх напоказ, грубо наслідуючи західноєвропейські манери, але зовсім інша — додати їм упевненості в собі, щоб дозволити скористатися перевагою нової ситуації.

Прагнення Петра І розвинути й поліпшити інтелектуальний і культурний потенціал Росії тільки обмежили успіх, який ще більше поглибив розрив між освіченою високопоставленою меншістю й масою населення, яку ці нові віяння не зачепили. Снобізм поглибив цей розрив ще більше.

У пізні роки правління Петра І у вищих шарах суспільства виникла тенденція, яка стала більш помітною протягом наступних десятиліть, — використовувати безліч іноземних слів і фраз у мові як ознаку освіченості й сучасності. Російська мова в такій ситуації здавалася мовою селян і ремісників* Чимраз більше офіцерів або посадових осіб, які одержали освіту в одній з нових шкіл і мали певний контакт із новими й іноземними ідеями, мали доступ до інтелектуальних знань, закритих для селян і ремісників, чиї горизонти залишилися такими, якими вони були протягом сторіч. Більшість членів російського панівного класу знали й розуміли культуру народних мас навіть після смерті Петра І. Необхідно зауважити, що рівень життя в Санкт-Петербурзі був дуже далекий від рівня життя більшості росіян. Водночас із формуванням високоосвіченої еліти загалом у Росії народні маси ще знаходилися під впливом народних звичаїв, богослужінь, казок.

Усе своє життя Петро І присвятив створенню нової інтелектуальної атмосфери, хоча б у вищих колах російського суспільства. Він справді сподівався, що створення нового типу російської людини, ініціативної, суспільно-духовної, відкритої для нових ідей, вільної від успадкованих забобонів, відбудеться. Але мрії повільно ставали реальністю. Життя суспільства в Європі XVIII ст. було позначене, боротьбою між освіченою меншістю та неосвіченою більшістю. І тільки