Адміністрація й управління

Апарат уряду, який успадкував Петро І, мав багато недоліків, був одночасно й примітивним, і складним, важким на підйом і довільним. Розбіжності між законодавством, адміністративними інструкціями та судовими рішеннями робили юридичні норми розпливчастими. Адміністративна машина залишалася просто ієрархією «осадових осіб, які збирають податки й данину, управлінською структурою з коренями, що сягали монгольської епохи середньовічної Росії.

Протягом майже всього свого царювання Петро І не мав ніякого систематичного плану поліпшення урядової машини. Війна зі Швецією сприяла підвищенню ефективності управління завдяки необхідності одержувати новобранців, податки й підневільних робітників, шо їй були потрібні. Протягом багатьох років зусилля щодо поліпшення управління були частковими, поспішними й непродуманими. Однак Петро І мав ряд фундаментальних ідей щодо управління Росією та свого місця в ньому, які лежали в основі всього, що він намагався зробити в цій сфері.

Як можна було досягнути загального блага, що ставилося вище від інтересів будь-якого окремого класу або групи? Петро І бачив, що при всіх різних інтересах членів суспільства виконання ними доручених функцій завжди буде правильним й ефективним. Це вимагало обережного управління як установами, так і людьми. Петро І ніколи не вагався, втручаючись у найдрібніші деталі приватного життя своїх відданих, якщо він відчував, що це виправдано. У період його царювання буяй прийняті закони, що забороняють селянам використовувати тканину менше зазначеної ширини, грати в карти на гроші, і штрафи за погане поводження віруючих у церкві. Збільшення числа законодавчих актів вражало.

Протягом тривалого часу зусилля Петра 1 щодо поліпшення механізму управління були пробними и експериментальними. Недостатньо ефективні до другого десятиліття XVІІІ ст., коли була виграна війна зі Швецією, ці спроби стали систематичними й розпланованими. Однак деякі важливі нововведення були зроблені навіть у той час, коли боротьба зі Швецією й турками все ще сильно хвилювала Петра І. У 1711 р. було створено Сенат. Цей орган із дев'ятьох посадових осіб був спочатку заснований, щоб замінити царя, коли він безпосередньо відбув на війну з турками, але згодом став постійною установою з безліччю функцій. Він задумувався для здійснення контролю за провінційним управлінням і збиранням податків, а також як вища судова установа — гарний приклад поєднання правосуддя з управлінням у Росії.

Іншою спадщиною цього часу було створення інституту фіскалів у 1711 р Фіскали — це чиновники, які слідкували за законністю дій установ і осіб, повинні були вивідувати порушення всіх видів, що послабляли уряд і військові заходи, — ухиляння від сплати податків, злодійство й розтрату громадських грошей. їхнє завдання було визначене просто як «таємний нагляд у всіх справах»; їм було наказано повідомляти все Сенатові й, в особливо важливих випадках, самому цареві. Тут знову, однак, Петро І змушений був стати перед фактом, що жодна кількість інструкцій не може компенсувати дефіцит людей, на яких він міг покластися в роботі. Самі фіскали незабаром стали сумно відомими через свою корупцію й утиски.

У провінційному управлінні перші роки XVIII ст. були періодом великого напруження й безладдя. Петро створив у 1708 р. вісім величезних територіальних одиниць, губерній, до яких у 1713—1714 pp. були додані ще три. Більшість губерній були розділені на області, які у свою чергу були поділені на повіти, відносно невеликі й керовані одиниці. Кожну губернію очолювали губернатор і віце-губернатор, як» управляли як військовими силами, так і цивільною адміністрацією області. Під їхнім керівництвом функціонувала ієрархія посадових осіб зі спеціалізованими функціями й посадами, назви яких звучали по-іноземному — обер-комендант, обер-комісар, обер-проніантмейстер, лаидрихтер і т. я. Усе це було важливим кроком, за допомогою якого Росія за Петра і була «обладнана» складною структурою бюрократичного правління. Зміни 1708 р,, однак, були просто початком тривалого процесу експериментів і часто необдуманих змін у провінційному управлінні.

Ці постійні зміни призвели до безладдя в сільській місцевості, хоча самі по собі вони мали тільки тимчасове значення. Однак одночасно тривав процес, що мав значення для всього майбутнього російського суспільства. Це була консолідація класу землевласників через навмисну й підтриману царем акцію виділення групи спадкоємних державних службовців, які повинні були служити правителеві в збройних силах або в адміністрації, у такий спосіб зберігаючи своє соціальне становище та свої землі. Та ідея того, що служба правителю була умовою утримання маєтків і кріпаків, у жодному разі не була новою. Петро І, однак, розвинув її, змінивши всі можливості й характер цієї обставини.

Стосунки Петра І з російським класом землевласників були досить складними. Підвищені вимоги робили землевласників більш залежними, ніж будь-коли, від центрального уряду. Тепер вони були прив'язані до адміністративної машини й змушені прийняти її норми й цінності.

Протягом останнього десятиліття свого правління Петро І провів адміністративні реформи, більш ретельно сплановані й більш успішні, ніж будь-які раніше. У цей час він об'єднав багато чого з того, що було зроблено в ранній період царювання. Два нововведення останніх років царювання Петра 1 були значущими: це були адміністративні колега, засновані в 1718 p., і Табель про ранги 1722 р.

Управління за допомогою колегій (невеликих комітетів міністрів і носалоних осіб, які контролюють більш-менш значні аспекти урядової діяльності)