було методикою, добре відпрацьованою в багатьох країнах Європи, особливо в німецьких і скандинавських державах. Однак ті, що встановилися в Росії, не були результатом рабської імітації іноземної практики. Вони були натхненні абсолютно реальним бажанням поліпшити якість центрального управління й підсилити особистий контроль царя над ним. Колегії звільнили Сенат від важкого тягаря складної адміністративної роботи, яку він досі проводив, звільнили його для дій у ролі апеляційного суду в юридичних питаннях і органа, що займається формуванням загальної політики й складанням нового законодавства. Реформа майже відразу продемонструвала дефекти на практиці. Щоб колегії працювали добре, було потрібно підтримати їх великою кількістю освічених і суспільно свідомих людей. Деякі колегії ставали інструментами в руках своїх президентів. Але немає жодного сумніву в глибокій особистій увазі царя до нової структури.
Створення колегій не вичерпало творчої енергії Петра І в питаннях управління. Модернізація й систематизація, які багато в чому характеризували й направляли діяльність Петра І протягом останніх років, були відтворені в Табелі про ранги, випущеній у 1722 р. Табель про ранги створювала складну градуйовану ієрархію в збройних силах, управлінні й суді. У заключній версії було внесено до списку 262 різних чини — 126 військових і військово-морських, 94 адміністративних і 42, що стосуються суду. Молоді люди полинні були починати свою кар'єру в найнижчому чині й підвищуватися відповідно до заслуг і терміну служби. Ціла система ґрунтувалася на ідеї розряду як нагороди за службу, як чогось досягнутого зусиллям, а не пасивним наданням, природним результатом високого походження. Табель про ранги сприяла заміні старої знаті новим привілейованим класом, якому надавався соціальний статус в межах розряду в офіційній ієрархії. Цей процес тривав ще довго и чітко poзвивався. Старі московські титули офіційного розряду повністю вийшли з ужитку до початку XVIII ст.
Адміністративні реформи Петра 1 були натхненні високими й справжніми ідеалами — служити величі й прогресу Росії. Він сподівався домогтися цього, поліпшуючи механізми центрального уряду й підсилюючи контроль над про вінціями, відокремлюючи судові функції від чисто адміністративних і замінюючи ідеєю законності або покори указам царя безглузде дотримання звичаїв або традицій. Усе-таки досягнення було далеко не ідеальним, незважаючи на напружені зусилля й деякі значні успіхи. Регулювання адміністрації відповідно до закону було ускладнене невизначеною кодификацією заплутаної маси офіційних указів і розпоряджень.
На матеріальному рівні нововведенням Петра І перешкоджали брак грошей і нестача здібних, надійних людей. Брак грошей викликав нерегулярність і тривалі затримки у виплаті офіційної платні; навіть наприкінці правління були пропозиції платити адміністраторам у більш віддалених і нерозвинених частинах Росії, наприклад на Уралі, наданням землі. Маленька платня, яку нерегулярно виплачували, поєднана з давньою традицією хабарництва (перші укази проти хабарів датовані в Росії вже кінцем XV ст.), змусили Петра І довго й марно боротися проти офіційної корупції.
Той факт, що могутні адміністративні органи могли бути легко підпорядковані молодим офіцерам або навіть сержантам, показує: вони були просто інструментами волі Петра І, а не незалежними повноважними об'єктами. Цар створив їх, щоб змінювати, пристосовувати або навіть ліквідувати іа власним бажанням. Настільки абсолютною була їхня залежність під пьою, що мол на навіть засумніватися, наскільки вони можуть бути названі установами в повному розумінні. Бажання Петра І створити систему управління, що була б безособовою та регулювалася відповідно до закону, було щирим. Крім того, в останні роки свого правління він, здається, передбачає залучення російської знаті до керування іншими способами, ніж просте використання її як джерела посадових осіб. Петро І усім керував скоріше через людей, ніж за допомогою законів або установ. Високі посадові особи та ще більша кількість людей з персональним впливом на нього, як Меншиков і Прокопович, були важливішими силами в уряді.
Петро І присвятив три десятиліття тому, щоб зробити Росію могутнішою й освіченішою. Його перетворення в першій чверті XVIII ст. допомогли Росії піднятися на новий рівень розвитку. Країна стала економічно незалежною. їй удалося одержати вихід до Балтійського моря Міжнародне становище Роси помітно зміцнилося, що дозволило їй стати рівноправною державою серед усіх західних країн. Панівний клас зміцнився, Петрові І вдалося створити централізовану бюрократичну систему управління Росією. Влада монарха стала абсолютною Промисловість, торгівля й сільське господарство Росії помітно піднялися на новий рівень розвитку.