У 1518 р. Цвінглі одержує місце священника в соборі Цюриха. Починає проповідь Реформації. У 1522 р. міська рада під тиском сторонників Цвінглі декретувала відміну постів і безшлюбності духовенства. Цюріх був оголошений незалежним від єпископа Констанського. З 1523 р. почалась секуляризація монастирського майна. У 1524 р. – відмінені меси, вшанування ікон і святих, введення причастя для світських і духовних оссіб.

Церковна організація підкорялася міському магістрату. Кантон виступав як місто-держава. Цвінгліанське віросповідання було оголошене обов‘язковим для всіх жителів кантона, а додержання релігійних правил контролювалось міськими власниками.

Одночасно здійснювалась і політична програма – заборонявся лихварський процент, воєнне найманство, пенсії від іноземних королів. Церковна десятина тепер йшла на утримання пасторів.

Патриціат і дворянство майже повністю були витіснені з міських органів управління, а їх місце зайняло бюргерство.

Перемога цвінгліанства в Цюриху створила напруженість у Швейцарській конфедерації. Лісові кантони подавляли будь-які спроби Реформації і вимагали у міських придушення єресі. Особливо гострі конфлікти назріли у фогствах. Вони ставали центрами селянського руху і центрами суперечностей.

Велика селянська війна в Німеччині і тут знайшла відгук. Грунт для цього був. Анабаптисти і цвінгліанці радикального напрямку закликали не платити десятину. Озброєні селяни створили загін з 4 тис. чол. Однак керівництво захопила заможна верхівка. Дії селян були поміркованими – вимоги не виходили за рамки “12 сттей”. Передавши їх владі, селяни розійшлись по домівках і чекали результатів.

У містах почались гоніння на анабаптистів. Деякі з них, тікаючи з міст, примкнули до селянських загонів і були в них ватажками. Були хвилювання і в Базелі у 1525 р. серед плебсу. Таємно збирались підмайстри різних цехів. Ставлення колоніальної влади до повсталих було неодинаковим. У лісових кантонах вони відкрито виступали проти. На гірських переходах були поставлені заслони, щоб швейцарські селяни не об‘єднались з німецькими.

Міським кантонам доводилось застосовувати більш складну тактику. Вони намагались підірвати могутність дворян і монастирів. Але міста не хотіли звільняти селян і не поступались своїми привілеями. Тому вони проводили тактику дрібних поступок і послаблень для селян: була відмінена кріпосна залежність на церковних землях (підданих секуляризації), мала десятина, церковна юрисдикція, знижені податки, відновлена свобода полювання і риболовлі. Однак панщина і міські податки лишались. Влада міських кантонів переслідувала і анабаптистів.

Поразка селянської війни звузила базу цівінгліанської Реформації. Це позначилось не відразу. У 1528 р. цвінгліанство було запроваджене в Берні, Базелі, Санкт-Галені, Гларусі, Шафхаузені. Окрилені цим прибічниики Цвінглі вже хотіли приступити до об‘єднання Швейцарії під главенством Цюріха. У 1531 р. відбулось відкрите воєнне зіткнення населення Цюріха з 5-ма лісовими кантонами. У битві при Каппелі в 1531 р. Цюріх зазнав поразки. Загинув сам Цвінглі.

Після цього союз протестанських кантонів розпався, проповідь цвінгліанства в католицьких кантонах була заборонена, а об‘єднання затрималось на століття. Центр Реформації перемістився в Женеву.

Женева – біля французького кордону, з невеликою сільською общиною. Важливе місце транзитної торгівлі і банкових операцій. Розвинуті було ювелірне, хутрове, взуттєве виробництво. Цехів у Женеві не було.

Вільний міський режим приваблював реформаторів. У керівництві основну роль стали відігравати “нові городяни” – італійці, французи, що оселились недавно. Все це було сприятливим для Реформації.

Жан Кальвін народився у 1509 р. в сім‘ї єпископського секретаря в м. Нуайон. Батько готував його на юриста, але разом з правом Кальвін вивчав філософію і примкнув до гуманістичної течії. Займався літературою, викладанням. Кілька років прожив у Парижі, де у 1534 р. став протестантом. У 1536 р. переїхав у Женеву. У той же рік у Базелі вийшла його книга “Напучування у християнській вірі”, що містила основи його вчення.

Вчення Кальвіна спрямоване з одного боку проти католицизму, а з другого – проти народної Реформації. Один з головних догматів – про божественне призначення. У Кальвіна воно набуло формулювання вчення про абсолютне призначення. Бог заздалегідь призначив одних для спасіння, а інших – до згину. Люди не можуть нічого змінити своїми вчинками. Віра в Бога не залежить від волі людини, бо самі благочестиві вчинки – воля Бога. Люди можуть лише здогадуватись про своє призначення і те, чи благоволить до них Бог.

Він же сформулював доктрину про мирський аскетизм. Треба віддаватись професійній діяльності, зневажати комфорт, насолоди й марнотратство, бути бережливими. Якщо людина відмовляється одержувати прибуток шляхом праці – це гріх.

Так ідеологічно відбивались в релігії погляди буржуазії періоду превісного нагромадження. Благоволення Бога можна заслужити працею, скромністю, смирінням. Цей догмат орієнтувався на людей незаможних. Спочатку Кальвін відкидав потребу особливої церковної організації. Але натиск контрреформації з одного боку і єресей з іншого змусили його визнати необхідність такої організації. Церква будувалась на республіканських засадах. На чолі – пресвітери, яких обирали з членів общини, і проповідники. Вони не мали сану, це – їх обов‘язок і звідси назва – міністри. Пресвітери і міністри складали консисторію, що відала всім релігійним життям.

Догмати кальвінізму обговорювались на зборах міністрів – конгрегаціях. Згодом вони перетворились у з‘їзди общин – синоди. Їх завдання – боротись з єресями і берегти єдність культу і віровчення. Така організація була гнучкою і боєздатною.

Кальвін був дуже обережний у політичних питаннях. Він засуджував правителів – монархів і князів, говорив, що вони відчують караючу десницю божу. Але всяку владу він оголошував божественною. Право опору тиранії визнавав лише за церквою