Серед його типових і характерних ознак можна назвати наступні:–

на відміну від патріархальної системи при класичному рабстві виробництво направлене на створення додаткової вартості;–

зростаюча чисельність рабів. Раби стали найбагаточисельнішим класом римсько-італійського суспільства;–

праця вільних або напіввільних працівників продовжувала застосовуватись, але мала меншу питому вагу;–

посилення експлуатації рабської праці, продиктоване інтересами простого товарного виробництва, призвело до погіршення суспільного і юридичного становища рабів;–

при розвинутій системі рабства стає наявним перехід від дрібного господарства (в сільському господарстві і ремеслі) до біль великого, централізованого господарства, де отримала застосування проста і в деякій степені складна кооперація праці.

Таким чином, економічне становище Риму у досліджуваний період, з однієї сторони, давало можливість вести широкомасштабні загарбницькі війни, а, з другої сторони, розширення господарства, зростання економічного потенціалу, в умовах рабовласницького суспільства, потребувало постійного вливання нових рабів, найбільш істотним джерелом яких були саме завойовницькі війни.

Основними класами в римському суспільстві ІІ – І ст. до н. е. були клас рабів і клас рабовласників власників землі, великих ремісничих майстерень, торговців, якими могли бути римські громадяни, союзники і провінціали, що не мають прав римського громадянства. Третім основним класом були дрібні виробники, що працювали в основному самі, хоч зрідка і застосовували працю одного-двох рабів: селяни на селі, дрібні ремісники і торговці в місті. Інтереси цих класів були різними: рабовласники були зацікавлені в максимальній експлуатації рабів; раби прагнули хоч якось полегшити своє життя; дрібні власники всіляко чіплялися за свою землю, майстерню або лавку, охороняючи їх від посягання багатого сусіда або лихваря, домагалися зменшення податків. Оскільки інтереси основних класів були протилежними, остільки протиріччя між ними все більш різко виявлялися по мірі розвитку суспільства, все частіше виливалися у відкриту боротьбу. Причому силою, що визначала рух суспільства уперед була класова боротьба рабів і рабовласників. Антагонізм цих класів – головний антагонізм епохи – ускладнювався і переплітався з протиріччями між класом рабів і класом дрібних власників, між цими останніми і класом рабовласників.

Таким чином, до середини ІІ ст. до н. е. Рим перетворився у величезну державу, найсильнішу у всьому Середземномор'ї. Він володів Балканським і значною частиною Піренейського півострова, частиною Малої Азії, що була територією Карфагена в Африці і островами Сицилія, Сардинія і Корсика.

Література

1. Античная цивилизация / Отв. ред. В.Д. Блаватский. – М.: Наука, 1973. – 270 с.

2. Виппер Р.Ю. Очерки по истории Римской империи. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – Т.2: Рим и раннее христианство. – 478 с.

3. Джеймс П. Римская цивилизация: Пер. с англ. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. –  272 с.

4. Древние цивилизации / Аверинцев С.С., Алексеев В.П. и др. . Под общ. ред. Г.М.Бангард-Левина. – М.: Мысль, 1989. – 479 с.

5. Зелинський Ф.Ф. Римская империя: Пер. с польск. – СПб.: Алетейя, 1999. –  488 с.

6. История древнего мира: Кн. 2. Расцвет древних обществ. – 3-е изд. – М.: Наука, 1989. – 572 с.

7. История Древнего Рима: Учебник для вузов по спец. «История» / Под ред. В.И.Кузищина. – 2-е изд. – М.: Высшая школа, 1981. – 335 с.

8. Кнаба Г.С. Древний Рим – история и повседневность. Очерки. – М.: Искусство, 1986. – 206 с.

9. Ковалев С.И. История Рима: Курс лекций / Под ред. Э.Д. Фролова. – 2-е изд. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 742 с.

10. Машкін О.М. Історія Стародавнього Риму. – К.: Радянська школа, 1952. – 692 с.

11. Сєргєєв В.С. Нариси з історії Стародавнього Рима. – К.: Радянська школа, 1940. – 315 с.