У дійсності політична лінія радянського керівництва була дещо іншою. В 1938-1939 рр. (після Мюнхена особливо) стався відхід СРСР від попередньої політичної лінії. Утверджувалась точка зору, що принципової різниці між імперіалістичними державами не існує, метою яких є “оточення СРСР” і його знищення. Тому-то переговори СРСР з Англією і Францією були малопродуктивними, а вступ у політичні контакти з Німеччиною завершився підписанням з нею Пакту про ненапад.

Це був кардинальний поворот в політиці СРСР, потаємною метою якого було спрямування агресії Німеччини проти країн Західної Європи, що мало привести до їх взаємного послаблення. Робітничий клас повинен був не тільки не підтримувати свої уряди у цій війні, але й виступити проти них.

Підміна Сталіним характеру війни як антифашистська антиімперіалістичною не відповідало реаліям того часу. У Західній Європі піднялась могутня патріотична хвиля, яка піднімала на боротьбу з фашизмом, який був реальною загрозою для парламентської демократії, мільйони людей. Авторитет комуністів, які виконували вказівки Комінтерну щодо посилення боротьби проти своїх буржуазних урядів, на початку війни різко знизився. Французька Компартія за її антиурядову пропаганду 26 вересня 1939 р. взагалі була заборонена.

Теза про імперіалістичний характер війни з обох сторін аж до 22 червня 1941 р. залишалась основною в радянській пропаганді. Вина за розв’язання і продовження війни особливо після підписання Пакту про ненапад з Німеччиною покладалась на Англію і Францію. Це пояснювалось тим, що Англія і Франція оголосили першими війну Німеччині, значить вони агресори, Німеччина – жертва агресії.

Радянське керівництво вважало, що війна на Заході буде тривалою і це дасть можливість СРСР ліквідувати воєнну відсталість. Однак, Німеччина досить швидко захопила практично усю Західну Європу. Це означало, що “революційної ліквідації капіталізму” не буде.

Після нападу Німеччини на СРСР в офіційній пропаганді СРСР одразу ж відбувся кардинальний перегляд характеру Другої світової війни. Війна Радянського Союзу характеризувалась як Вітчизняна визвольна війна проти фашистських поневолювачів, яка неминуче “зіллється з боротьбою народів Європи та Америки за їх незалежність, за демократичні свободи”.

У доповіді на урочистому засіданні у зв’язку з 24-ю річницею Жовтневої революції 6 листопада 1941 р. Сталін заявив: “Німці ведуть тепер загарбницьку, несправедливу війну, розраховану на захоплення території та підкорення чужих народів. На відміну від гітлерівської Німеччини Радянський Союз та його союзники ведуть війну визвольну, справедливу, розраховану на звільнення поневолених народів Європи і СРСР від гітлерівської тиранії”.

Після закінчення війни ця точка зору помінялась відносно не тільки Великої Вітчизняної війни, але і початкового періоду Другої світової війни (1939-1941 рр.). Разом з тим, ніколи в радянській історіографії не заперечувалась наявність імперіалістичних цілей у керівників буржуазно-демократичних країн Заходу. Це можна підтвердити систематичними зволіканнями з відкриттям другого фронту, мали місце спроби відкрити другий фронт не на Атлантичному узбережжі Франції, а на Балканах. Мали місце і таємні переговори представників Англії, США з Німеччиною.

А як оцінювати позицію Сталіна в 1939-1941 рр.? Нагадаємо основні політичні кроки цього періоду з боку СРСР: підписання секретного протоколу про розмежування сфер державних інтересів СРСР і Німеччини; підписання договору про дружбу і кордони між двома країнами 28 вересня 1939 р; розв’язання війни проти Фінляндії 30 листопада 1939 р.; нав’язування сталінського режиму народам Прибалтики після їх включення до складу СРСР літом 1940 р.; переговори з Німеччиною про приєднання СРСР до Троїстого Пакту, розширення торгівлі СРСР з Німеччиною стратегічними товарами; пронімецька лінія в офіційній пропаганді радянського керівництва.

Чи дає все це право стверджувати про союзні відносини СРСР і Німеччини? Ні. Чому? Навіть одночасність військових дій Німеччини і СРСР проти Польщі не дають права стверджувати про союз Німеччини і СРСР. Адже СРСР мав моральне право на звільнення західних областей України і Білорусії, а з точки зору воєнно-політичної (можливість захоплення цих територій Німеччиною) потреба закріплення воєнної присутності СРСР була вкрай необхідною.

Не може бути ніякого виправдовування розв’язанню війни проти Фінляндії. У разі успіху радянських військ Фінляндія мала стати однією із республік СРСР (так само як і республіки Прибалтики). З воєнної точки зору радянсько-фінська війна була локальним епізодом, а не часткою Другої світової війни.

Переговори Молотова в листопаді 1940 р. в Берліні відбувалися в той час, коли Франція уже капітулювала, а позиції Англії були досить небезпечними. Вийшло так, що не відбулося ослаблення обох імперіалістичних блоків (на що розраховував Сталін) а ослаблення одного – англо-французького і посилення другого – німецького. Радянському Союзові саме в цей час було запропоновано взяти участь у майбутньому розподілі англійських колоній.

З боку Німеччини це був намір відволікти увагу СРСР від підготовки Німеччини до нападу на його територію і одночасно ускладнити і зробити неможливим його союзницькі відносини з Англією. Радянська делегація ухилилась від обговорення проблеми розподілу англійських колоній і зажадала виведення німецьких військ з Фінляндії і надання гарантій Радянським Союзом Болгарії. Радянсько-німецькі переговори в Берліні зайшли в тупик.

Щодо розширення торгівлі Німеччини з СРСР упродовж 1940 – першої половини 1941 рр., то варто зауважити, що на долю СРСР припадало лише 10% німецького імпорту. Значно більше товарів Німеччина імпортувала з Швеції, але це не дає права стверджувати, що нейтральна Швеція була союзником Німеччини.

Таким чином, СРСР не був і не міг бути союзником Німеччини в початковий період Другої світової війни, а займав позицію нейтралітету, інколи “доброзичливого