Яким було ставлення до договорів у країнах Європи? Чехословаччина, Румунія, СХС, Греція одержали внаслідок договорів переваги, і тому їх підтримували. Австрія, Угорщина, Болгарія в результаті договорів втратили значні території і тому вони були незадоволені ними.

Мета учасників конференції щодо радянської Росії полягала в тому, щоб силою ліквідувати владу рад, утворити “санітарний кордон” з малих країн, витіснити Росію з Прибалтики, Західної Білорусії, Західної України і Бессарабії. Усі ці проблеми належало вирішувати уже після закінчення Паризької мирної конференції.

Версальська система договорів – це юридичне, міжнародно-правове оформлення результатів Першої світової війни та визнання після її закінчення нового співвідношення сил у повоєнному світі, а саме: послаблення Німеччини, ліквідація Австро-Угорської імперії і царизму в Росії, суттєве посилення США, Великобританії та Франції. Маємо додати, що ось ці зміни ніяким чином не вплинули на імперіалістичний характер нової системи міжнародних відносин. Хоча корективи в неї були внесені. Причиною того були потреби реформування капіталізму через сильний національно-визвольний рух та серйозну загрозу соціалістичної альтернативи капіталізму.

Новим елементом у повоєнному світі було намагання США відігравати керівну роль у міждержавних відносинах. В. Вільсон намагався дати раціональну відповідь на нові тенденції, а звідси такі новації в міжнародних відносинах, як утворення міжнародної організації по збереженню миру – Ліги Націй, утворення при ній спеціального агентства по здійсненню узгодженої політики у відносинах між трудом і капіталом – Міжнародної організації праці, утворення мандатної системи.

Разом з тим, слід відзначити, що ось ці нові елементи в міжнародних відносинах не могли і не змінили їх імперіалістичного характеру. Боротьба з усім, що загрожувало традиційному функціонуванню системи, велась без коливань. Підтвердженням цієї думки може служити ставлення до радянської Росії, до революційного руху в Німеччині, до малих країн. Територіальний поділ світу, в цілому, здійснювався, як і раніше, не за принципами національної характеристики тієї чи іншої території, а по узгодженню інтересів великих держав. Досить чітко це проявилося в їх відношенні до народів Центральної та Південно-Східної Європи. Так, до складу Румунії були включені території з угорським і болгарським населенням, що надовго створило неприязні відносини між Румунією, Угорщиною і Болгарією.

Все це робилося невипадково. Націоналізм на той час ставав потужною політичною силою. Тому-то роз’єднуючи народи, вони його послаблювали. У результаті, соціальні рухи переставали бути загрозою для капіталізму.

Імперіалістичний характер міжнародних відносин не змінився і в ставленні до колоніальної політики. Колоніальна система була збережена. Інтернаціоналістична форма управління колоніальними володіннями (мандатна система) не одержала підтримки і була відхилена.

Чимало вигод від Версальської системи договорів одержала Великобританія. Під її управління перейшли найважливіші німецькі і турецькі колонії. Німеччина більше не могла бути її конкурентом. У Лізі Націй Великобританія мала практично 6 голосів (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський союз та Індія).

Франція також одержала немало вигод від Версальської системи договорів. Вона набула нові колонії в Африці, суттєво посилився її вплив на вирішення європейських проблем. Цього вона досягла шляхом підписання цілої системи військово-політичних союзів з Бельгією, Польщею, Чехословаччиною, Румунією, Югославією, а також утримуванням сильної сухопутної армії. Вирішальну роль Франція відігравала і в вирішенні репараційної проблеми, домоглася виділення їй 52% від загальної суми репарацій.

Між Францією і Великобританією мали місце імперіалістичні протиріччя. Однак, їх опір домаганням США на керівну роль у вирішенні проблем післявоєнного устрою світу був рішучим і спільним. Ця обставина була однією з причин успіху на конференції Великобританії і Франції і “поразки” США.

В історичній літературі дійсно існує таке твердження. Однак, варто підходити до нього не так однозначно. По-перше, все-таки США домоглися визнання ряду запропонованих ними міжнародних принципів у “Чотирнадцяти пунктах” Вільсона. Був прийнятий американський план утворення Ліги Націй, схвалений принцип утворення мандатної системи. Інша справа, що реалізація цих принципів через опір Великобританії і Франції дещо відрізнялася від того, як того хотіли США.

Чому ж США не змогли протистояти на конференції Великобританії і Франції? В американській історіографії існує думка, що у США на конференції не було ніяких імперіалістичних планів, що на відміну від лідерів Великобританії і Франції, які намагалися захопити нові колонії, американська делегація проявляла “благородство” і мріяла про встановлення нового, справедливого світового порядку. Звинувачення В. Вільсона і взагалі всієї американської делегації у відсутності політичного і дипломатичного досвіду, як це робили окремі дослідники і політики, не витримує ніякої критики. Можемо сказати, що В. Вільсон був більш далекоглядним політиком і справедливо настоював на включення в систему міжнародних відносин нових принципів, які випливали з реальної оцінки нового часу.

На наш погляд, перешкодою для В. Вільсона були деякі внутрішньополітичні аспекти, а саме: протистояння в американській політиці ізоляціоністів і глобалістів, що послаблювало позиції США на конференції. До того ж США відставали від Великобританії і Франції у розмірах свого військово-морського флоту, а від Франції – у розмірах своєї сухопутної армії. Не мали США і розгалуженої системи військово-політичних союзів. Страх перед “загрозою більшовизму”, тобто поширення революційного руху у світі, спонукав їх йти на підтримку Великобританії і Франції.

Імперіалістичні кола в США і, перш за все, в республіканському таборі, розгорнули серйозну антипрезидентську кампанію, звинувачували Вільсона за те, що США виявилися ”обділеними” в Парижі. Кампанія по дискредитації лінії Вільсона набрала в США таких обертів, що