Отже, для систематизації навчального матеріалу з урахуванням тих змін, які відбувалися впродовж століть у системі державних органів, історію Римської держави дослідники поділили на такі періоди:

1. Період розкладу родоплемінних відносин і становлення держави і права (753 р. до н.е. – середина VI ст. до н.е.).

2. Період Республіки (середина VI ст. до н.е. – 27 р. до н.е.). Його можна поділити на три епохи:

а) Епоха ранньої Республіки (середина VI ст. до н.е. – 60-ті роки III ст. до н.е.);

б) Епоха розвиненої Республіки і боротьби за підкорення Середземного моря (кінець III ст. до н.е. – початок 30-х років II ст. до н.е.);

в) Епоха пізньої Республіки і громадянських воєн (початок 30-х років II ст. до н.е. – кінець 30-х років І ст. до н.е.).

3. Період монархії (імперії) (27 р. до н.е. – 476 р. н.е.). Цей період поділяється на дві епохи:

а) принципат (27 р. до н.е. – 284 р. н.е.);

б) домінат (абсолютна монархія) (284-476 рр. н.е.) [19, 220].

Щодо римського права, то, на думку окремих дослідників, етапи його розвитку не зовсім збігаються з періодами розвитку держави.

Перший етап – від утворення держави до середини III ст. до н.е. Його межею є закінчення першої Пунічної війни (264-242 рр. до н.е.).Тоді виробляється так зване квіритське, або громадянське, право (громадянське у тому розумінні, що воно стосувалося лише римських громадян). У праві в цю епоху ще зберігаються пережитки первіснообщинного ладу, спостерігається значний вплив релігії, складність і формалізм правових інститутів, замкнутий національний характер права.

Другий етап – від середини III ст. до н.е. – кінець III ст. н.е. Його межею є панування імператора Діоклетіана. Римське право розквітає, виходячи за національні межі. Поряд з квіритським виникає і розвивається преторське, більш гнучке, оперативне, доступне, дієве право, а з нього, у свою чергу, виділяється так зване загальнонаціональне право, або право народів, яке регулювало правовідносини римлян з чужоземцями та між самими чужоземцями (на території Римської держави). Право цього періоду добре розроблене, чітке, усунуто його попередній консерватизм, символічність, казуїстику. Розвиваються найважливіші інститути права, що врегульовують відносини приватної власності, товарно-грошові відносини.

Третій етап – з кінця III ст. до VI ст. (до кінця правління імператора Юстиніана у Візантії). Право продовжує розвиватися, удосконалюватись, починає систематизуватись, з'являються його перші кодифікації. Із зародженням феодальних відносин, визнанням християнства державною релігією відбуваються зміни і у праві. Завершується процес його розвитку появою кодифікації Юстиніана 528-533 рр.

Розділ 2. Особливості правового становища населення в Стародавньому Римі

2.1. Правове становище населення Давнього Риму

2.1.1. Суспільний устрій і правове становище населення Давнього Риму

Сукупність римських громадян – народ римський – називалася у старовину квіритами – (дітьми бога Квірина). Основною суспільною одиницею був батьківський екзогамний рід, члени роду були пов'язані спільним правом успадкування, мали спільні релігійні свята, спільне кладовище. В ранню епоху рід мав і спільні земельні володіння. Родичі повинні були захищати один одного. Риси родового ладу довго зберігались у римських іменах. Імена складалися з двох частин: перша – особове ім'я (скажімо, Публій); друга – родове ім'я (Корнелій). Потім ще почало додаватись третє – прізвисько, що стосувалося частини роду або окремої сім'ї – Сціпіон, чи почесне прізвисько (Африканський). Окремі сім'ї могли приймати до свого складу чужинців, котрі ставали й членами роду.

Роди перетворились у своєрідні замкнуті корпорації, які свято зберігали родові традиції, обряди, пам'ять предків, мали святилища, опікунів-богів тощо. Хоч згодом первіснообщинний лад став розкладатися, проте деякі його елементи ще довго зберігалися (у вигляді тих же традицій, обрядів та ін.). Разом з послабленням родових зв'язків посилювалась римська сім'я (familia). Вона впродовж століть залишалася основною суспільною і господарською одиницею суспільства. Римська сім'я – це не тільки подружжя та їхні діти, а організм значно ширший. Сюди входили й усиновлені діти, і клієнти, інші близькі й залежні від сім'ї люди, раби. Очолював сім'ю її глава (батько – pater). Влада його над дружиною, дітьми та іншими членами сім'ї була необмеженою. Він мав над ними право життя і смерті. Всі особи, котрі перебували під владою батька, називалися агнатами. До них належали не тільки його дружина і власні діти, а й усиновлені, дружини синів, онуки, якщо вони жили в його сім'ї. Поряд з поняттям агнатства існувало ще поняття когнатів. Це кровні родичі, які вийшли з-під влади батька (наприклад, заміжня дочка, котра пішла в іншу сім'ю, де стала агнатом) [19, 226].

У цю ранню епоху з'являється рабство, переважно за рахунок військовополонених, оскільки з часу виникнення Рим майже постійно вів війни з сусідами. Даних про кількість рабів і їхнє становище в ті часи не виявлено. Можна лише сказати, що рабів було порівняно небагато і рабство мало патріархальний характер – раби вважалися "нижчими" членами сім'ї. Голосу раби, як і жінки, діти та чужинці, у вирішенні справ сім'ї, роду, общини не мали.

Отже, найпершою основною ланкою суспільства був рід. Справи роду вирішувалися на зборах роду, до складу яких входили всі члени роду (чоловічої статі). Очолював рід виборний старійшина. Разом з майновою і соціальною диференціацією владу в родах захоплюють найбагатші впливові люди, з середовища яких і обираються старійшини. Так формувалась спадкова аристократія з її привілейованим становищем. За нею закріплюється назва